Недарма кажуть, що часом ковток вина здатен розповісти значно більше, аніж зміст книги, а вміння насолоджуватися вином приходить лише з досвідом...
Люди, які роблять вино, вкладають у свою працю багато сили і кажуть, що душу. Але добре розвинутим сприйняттям краси наділений лише той, хто здатен добре і правильно оцінити напій. Недарма кажуть, що часом ковток вина здатен розповісти значно більше, аніж зміст книги, а вміння насолоджуватися вином приходить лише з досвідом.
Ольга ГЕМБІК
КОЛИ ВИНО ПЛАЧЕ... За неписаними дегустаторськими правилами одночасно можна скуштувати не більше шістнадцяти сортів вина. На одному із відомих заводів Миколаївщини у рамках II Міжрегіонального молодіжного форуму “Якою бути Україні?” нам запропонували тринадцять і напророкували, що з величезної групи дегустаторів-початківців лише одиниці зможуть правильно описати свої відчуття після дегустування напою. Таке твердження примусило поставитися до дійства відповідально. У залі, де відбувалася дегустація, – лише білі скатертини, жодних зайвих запахів, вікна напівпрочинені. На столах – прозорі бокали-“тюльпани”, дзбан для зливання “зайвого” вина, із їстівного – солона соломка, крекер, сир. Цукерки, шоколад і льодяники, пояснили нам на підприємстві, вживати під час дегустації неприпустимо. До того ж, у день дійства найкраще взагалі не курити і не користуватися парфумами. Найкраще проводити дегустацію вин вранці, тоді смакові рецептори найкраще сприймуть смак напоїв…. І ще одна, як на мене, цікава вимога до дегустатора: він повинен мати великий лексичний запас, щоб влучно передати смак вина. Наприклад, розрізняти у напої найнеймовірніші квіткові, фруктові, рослинні й пряні ноти. Подейкують, придадуться навіть такі означення: вино ніжне, кругле, живе, плоске, гостре, зелене, шовковисте, енергетичне, рівне… А яких тільки метафор не застосовують професіонали! Маємо шанс позмагатися з ними у красномовстві. Дівчатка у білих фартушках заносять до зали першу порцію охолодженого “Аліготе”, за ним – “Совіньйон”, “Сапераві”, “Каберне”, наповнюють прозорі бокали на четвертину, радять залишки зливати до дзбану. Куштуватимемо вина у суворій послідовності: спочатку легкі білі й рожеві, потім витримані сухі білі, молоді червоні, дуже добре витримані білі сухі, марочні червоні і нарешті солодкі й міцні. Під пильним наглядом досвідчених кураторів спочатку розглядаємо вино у склянці на фоні білої скатертини, милуємося кольором і “грою”. Відсутність досвіду дегустування дається взнаки, нічого надзвичайного у бокалі, як на мене, немає, тож координатор радить звернути увагу, як блищить винний диск поверхні й на те, що навколо нього немає темного вінця – ознаки старого вина. Рівномірний колір, відсутність смуг і осаду – теж перевага. Виявляється, міцніше вино навіть має сльози – що довше тримаються підтьоки на стінках фужера, коли його нахилити і трохи покрутити, то якісніше й відповідно дорожче вино. - Куштувати ще рано, - попереджує нас технолог підприємства з двадцятирічним стажем Валентина Іванівна Пахомова. – Спочатку варто вдихнути аромат напою, розрізнити три ноти, як у парфумах. Тепер треба трохи нахилити бокал, щоб вино “розкрилося”. Інформації у запаху більше, аніж у смаку, хоча до складу вина і входить понад 400 компонентів. Дослухаємося до порад заводських технологів, які чи не щодня проводять тут дегустації, й відчуваємо у склянці “Есмеральди” запах полуниці, фіалки і ще чогось, чого словами передати поки важко.
«ПАВИЧЕВИЙ ХВІСТ» У РОТІ Що більше сортів куштуємо, то більше вина зливаємо до дзбану – напої стають усе міцніші, слів, щоб означити смак, бракує. “Баядерка” й “Ізабелла” виграють у бокалі криваво-яскравими кольорами, але на запах і смак зовсім різні. Уже знаємо, що яскравіше вино, то кращий був урожай у рік збору винограду. Якщо ж напій не виграє на сонці, отже, грона зібрали з молодої лози або ж одразу після дощу. У бокалі солодкого “Мускату королівського” помічаємо мікроскопічні грудочки. Але забракувати напій не встигаємо - наші сумніви одразу розвіюють. Виявляється, винний камінь – кришталики солі винної кислоти, - на якість напою не впливають. “Кагор” ненадовго затримуємо у роті, зосереджуємося на відчуттях після першої “винної атаки”, зігріваємо його в роті й відчуваємо складну гаму смаку: солодкий оксамит, м’який дотик, ба навіть аромат шоколаду і чорної смородини. За мить вино у роті ніби розквітає, дарує інші багатовимірні смаки, то є ефект так званого “павичевого хвоста”. Після солодкого “Кагору” робимо невеличку перерву, далі неквапливо куштуємо вермут “Маренго”. Аромат полину і різнотрав’я Таврії – так званий післясмак - відчуваємо у роті ще довго. Це теж одна з ознак якісного вина – що довше тримається післясмак, то благородніший напій. Попри те, що повністю передати емоції після дегустування вдалося не усім, дегустатори-початківці таки прийшли до спільного висновку – вином треба насолоджуватися, а не пити його, як сік чи воду, розхлюпуючи такі багатогранні смакові, нюхові і зорові емоції. Слова класика - “Життям треба насолоджуватися як вином, ковток за ковтком, щоб не втратити смак” - найімовірніше, набули значно глибшого значення не лише для мене.
