Навіть ставши депутатом районної ради, вона не може добитися справедливості...
Навіть ставши депутатом районної ради, вона не може добитися справедливості... Лідія Савлук із села Уховецьк Ковельського району за фахом – вчитель і, мабуть, спокійно працювала б на педагогічній ниві, якби не намагалася доводити свою правоту. Вона стверджує, що виною всьому – “політика” колишніх районних чиновників, яка втрутилась в її життя і змусила вивчати юриспруденцію, аби виступати у судах, прокуратурах та інших інстанціях. Як же так сталось, що вчителька останні п’ять років не працює в школі, а, як на роботу, ходить в суд, міліцію, прокуратуру і на прийоми до тих же чиновників?
Ярослав ГАВРИЛЮК
Кожна сільська школа має якийсь “клаптик” землі, де учні вирощують овочі, садять фруктові дерева і доглядають за ними. Адже дуже важливим є процес трудового виховання. Це також дає можливість здешевити харчування у шкільній їдальні, заробити гроші для потреб навчального закладу. Молодий педагог Лідія Савлук, як біолог за фахом, відзначає потребу в пришкільних ділянках, однак переконує, що в Уховецькій школі їх немає і, принаймні, останніх 15 років не було. Мовляв, є земля, надана місцевим господарством, на якій працюють діти з метою отримання прибутків для школи, в основному – у час, призначений для навчання, а за це, твердить вона, згідно із чинним законодавством, передбачена сувора відповідальність. - Як учитель, як мати трьох школярів, я не могла не порушити це питання, – говорить Лідія Савлук. – А директор мене все переконувала, що Уховецька школа готує працівників для колгоспу і щоб я своїх дітей віддала до ліцею, як це роблять всі розумні вчителі. Недаремно діти педагогів стараються навчатися не в Уховецькій школі, а їздять у Ковель або до ліцею. Кому вигідно, щоб діти працювали замість навчання? Виручка від їхньої праці належно не обліковується і не відомо, до кого потрапляє, фальсифікуються записи у шкільних журналах, які впливають на заробітну плату вчителів. А куди діваються гроші, видані державою на харчування та оздоровлення учнів? Чому наші сироти, малозабезпечені та діти початкових класів не харчуються за рахунок виділених державою коштів? І ще багато таких “чому” можна задати. Наприклад, чому деякі випускники школи не вміють писати, чому читають по складах, чому заглядають в чарку, скоюють злочини?.. - Коли я намагався доказати директору Уховецької школи Галині Юрчик та бувшому сільському голові Анатолію Гнатюку, що таким чином порушується право дітей на освіту взагалі, в тому числі – моїх дітей, то почув, що “Карп’юк (колишній голова Ковельської райдержадміністрації, - Я.Г.) сказав виділити школі землю, щоб за рахунок цього діти харчувалися безкоштовно, ото і є Закон!”, – додає чоловік Лідії – Анатолій Савлук, колишній працівник міліції, а нині – пенсіонер. – Що я міг відповісти на таке розуміння Закону першими особами села? Я сказав те, що думав, можливо, занадто різко. З цього ніби й почалися проблеми. Лідії Савлук без будь-яких пояснень і причин Галина Юрчик зменшила тижневе навантаження, яке і так було нижче 18 годин, та відмовила у наданні двох годин за спеціальністю, за рахунок яких вчителька хотіла підтримувати свій фаховий рівень. І це при тому, що предмети у школі викладалися не за спеціальностями. Так, географію більше двадцяти років “читала” історик, на посаду історика прийняли вчорашнього випускника – студента-заочника географічного факультету, хіміка готували на викладача фізики, тоді як сам фізик “читав” математику, а математик – природознавство. Звичайно, за такими діями Галини Юрчик послідували скарги Лідії Савлук у різні інстанції, в тому числі – в суд. До речі, колектив Лідію Яківну не підтримав. Повіяло холодом й “зверху”. Районні чиновники повинні були оперативно втрутитись, з’ясувати причини суперечки та навести у школі порядок, натомість – проявили повну байдужість, невміння, а, може, й небажання локалізувати скандал, який не міг не позначитись на іміджі навчального закладу. Замість того, щоб бути об’єктивними, чиновники почали відстоювати правоту лише директора школи. У школі вчительку, яка стала “качати” свої права (а у нас це ой як не люблять!) вирішили позбутися, причому в досить-таки “традиційний” спосіб – дисциплінарними стягненнями, іншими словами – через догани. Сфабриковані догани оскаржувались у суді. Ситуація ще більше загострювалася. Раптом стався інцидент. Під час уроку Лідія Савлук у присутності учнів нібито вдарила в обличчя неповнолітнього Романа К. Лідія Яківна категорично заперечує рукоприкладство, однак педколектив стверджує, що ці факти доведені матеріалами перевірки Ковельської міжрайонної прокуратури. Кореспонденту газети “Волинь” Галина Юрчик заявила, що випадки побиття дітей Лідією Яківною були непоодинокі, тому вона змушена була відреагувати на це, оголосивши Савлук сувору догану “за використання антипедагогічних методів виховання”. І хоч у подальшому цю догану суд визнав незаконною і скасував, “опальну” вчительку було звільнено з роботи саме за рукоприкладство. “Штамп” у трудовій книжці про антипедагогічні методи виховання для Савлук став “вовчим білетом”. Дивує й те, що заяви батьків та дітей про нібито побиття були подані у правоохоронні органи через місяць після звільнення Савлук. Потім заявники відмовились від своїх претензій. Ще коли Ковельську райдержадміністрацію очолював Віталій Карп’юк, він якось покликав Савлуків до себе на нараду. У кабінеті були присутні начальник відділу освіти Леонід Шевчук, його заступник Петро Якубук, директор школи Галина Юрчик, завуч Людмила Качор та інші. Вислухавши всіх, Віталій Карп’юк дав команду забезпечити Савлук роботою в Уховецькій школі, щоб вона свої “таланти показувала у школі, а не по судах”. Тоді Савлуки сподівались, що судовий марафон добіг до кінця, однак сталось не так, як гадалось. В Уховецькій школі Лідію Яківну не хочуть бачити. Свого часу владці пропонували Савлук посаду вчителя у сусідньому селі Кричевичі, до якого від Уховецька – кілька кілометрів, однак вона, добре знаючи настрої колективу, принципово хоче поновитися у тій школі, з якої її звільнили. Щоб описати усі судові перипетії, пов’язані із Лідією Савлук, її намаганнями поновитися на роботі, відстояти власне “я”, забракне місця у газеті. За п’ять років уже накопичилися кілограми усіляких заяв, скарг, судових ухвал і рішень. Судові “вердикти” свідчать про одне – законних підстав для звільнення не було. Оскаржуючи догани та накази директора, Савлук вчасно подала й заяву, аби її поновили на роботі, однак суддя Ковельського міськрайонного суду Тамара Луньова не допустила справу до розгляду по суті, і зробила це, як твердить позивачка, навмисне. Суд “стоїть” на тому, що Савлук пропустила термін подання такої заяви. Як би там не було, сьогодні можна поновитися й з доброї волі винного роботодавця або вольовим рішенням районного керівництва. Після перемоги Помаранчевої революції Савлуки сподівалися, що нова у районі влада стане на їх сторону. Втім, і тут їх чекало розчарування. І те тільки тому, як написала у місцевій газеті Лідія Яківна, що “владним коридором ходять ті самі люди” і “навіть у повітрі витає той самий запах кави”, мовляв, “ніщо не вказує на зміни”. “Моє питання знову вирішують ті самі люди, тобто особи, які створили мені проблеми і на яких я скаржусь”, – каже вона. А голова Ковельської райдержадміністрації Вадим Грищук заявив: “Якщо суд прийме рішення поновити Савлук на роботі, ми це зробимо. Поки такого рішення нема, немає й юридичних підстав задовольнити її вимогу”. Лідія Яківна звернулася з відповідною заявою до Європейського суду з прав людини. На недавній сесії Ковельської районної ради (а Лідія Савлук є депутатом цього представницького органу від БЮТ) було створено тимчасову контрольну комісію, яка має вивчити питання про законність її звільнення та поновлення на роботі. Що порадять депутати і чи прислухаються до їх думки районні керівники?
