У ЛОКАЧАХ І В ЖОВТНІ ЗБИРАЮТЬ ПОЛУНИЦІ

Полуницями у травні чи червні нікого не здивуєш. Коли ж їм ще плодоносити, як не в цю пору! А ось духмяні, соковиті полуниці в жовтні — це вже диво. Тож, вловивши на ринку запах літньої ягоди, наче вкопана, зупиняюся біля продавця

Євгенія СОМОВА

-Що за сорт маєте? — запитую.
— Новий, голландський. «Диво світу» називається.
Як з’ясувалося в розмові, у цьому сорті генетично закладена можливість безперервно квітнути і плодоносити будь-якої пори року.
— Якщо полуниці створити належні умови, висадити її в опалювальній теплиці, то родитиме вона і взимку,— запевнив Микола Іванович Чумак. — А у відкритому грунті плодоношення припиняється із настанням морозів.
Торг у мого співрозмовника уже завершувався — осінні полуниці лучани охоче купували. Тож ми розговорилися з Миколою Івановичем та його дружиною Ганною Григорівною. Обоє захоплено розповідали про чудовий сорт «Диво світу», хвалили за родючість, гарний смак. А на завершення розмови сказали: “Приїдьте до нас, на власні очі переконаєтеся, який він родючий”. Звісно, ми не могли не скористатись запрошенням. Поїхали у Високі Цевеличі, що поблизу Локач.
У Чумаків якраз були ягідні жнива. Вся сім’я працювала на полуничній плантації. Треба було якнайшвидше зібрати ягоди, бо ж на городі вже погосподарювали перші нічні заморозки. Аби врятувати ягоди і продовжити плодоношення, Миколі Івановичу довелося прикривати ділянки поліетиленовою плівкою. Ми зачудовано дивилися на полуничне поле, рясно всіяне яскраво-червоними ягодами. Здавалося, що потрапили з осені в літо.
— Це вже третій врожай ягід збираємо,— каже господар плантації. — Перший був у травні, другий — у серпні. Плодоносить полуниця п’ять місяців на рік. Починає на два тижні раніше від звичайної. Зверніть увагу: і цвіте, і плодоносить вона одночасно. Наші ж сорти спершу відцвітуть, сформують зав’язь, а вже тоді достигають.
Починалася полунична плантація з кількох кущиків.
— Посадили ми полуницю пізно — 10 листопада,— пригадує дружина Миколи Івановича,— а через тиждень — зима, вдарили морози. Полуниця ще не встигла вкоренитися, переживали дуже, щоб не вимерзла. На щастя, виявилася морозостійкою. Перезимувала — і вже у перший рік ми їли ягоди. Кущі рясно вродили.
За словами Ганни Григорівни, на кожному зав’язувалося шість—вісім “букетів” плодів, а при другому врожаї — десять—дванадцять. Тим часом, коли звичайна полуниця випускає максимум один—два.
У серпні ягода випустила вуса. Молоді кущики, які понаростали від основного куща, зацвіли. Під осінь вони вже дали перший врожай. У вересні Чумаки полуницю розсадили. Микола Іванович розповідає, що її можна садити у будь-яку пору року. Але якщо зробити це рано навесні, то у червні вже можна буде отримати перший врожай.
Площу під полуницю господар готує з осені. Під час перекопування вносить перегній, деревний попіл (на квадратний метр площі відро перегною і півлітрову банку попелу), а весною перед садінням — сірчанокислий калій, нітроамофоску. Якою має бути густота насаджень між рядами? Сорок—п’ятдесят сантиметрів, а між рослинами у рядку — двадцять сантиметрів.
Урожай ягід Чумаки реалізовують не лише в Луцьку, а й в Ковелі, Локачах та Горохові. Купують ягоди на всілякі забави — весілля, хрестини — й односельці. Словом, проблем зі збутом нема. Хоча, як сказала в розмові дружина Миколи Івановича, “аби торгувати на ринку, треба мати час”. Було б добре, мріють Чумаки, якби знайшовся оптовик — охоче віддавали б йому ягоди.
Реалізовують господарі й розсаду полуниць. Розсилають поштою в різні кінці України. Після розповіді в газеті “Земля годувальниця” про унікальну ягоду нема відбою від бажаючих придбати її. Понад три тисячі листів-благань вислати розсаду отримав Микола Іванович.
— Приїжджала у березні старенька жіночка аж із Луганщини,— розповідала Ганна Григорівна. — У нас ще холодно було, земля не розмерзлась. Але довелося Миколі йти на город, довбати ломом мерзлий грунт. А потім написала нам: “Розсада прийнялася. Дала врожай”.
Поки ми розмовляли з молодими господарями, підійшла мама Миколи Івановича. У сімейному бізнесі Наталія Іванівна відіграє далеко не останню роль — прополює, збирає, а часом й продавати допомагає.
— Виростити її, то тяжкий труд. Ціле літо мотики з рук не випускала. Дев’ять разів полола її. Десять днів пройде — знову заростає. Руки від поління й досі не можу відмити,— показує мозолясті долоні жінка.
Та попри труднощі тішиться, що син нарешті знайшов, як то кажуть, свою нішу в агробізнесі, має вигоду від нього. Адже пробував і картоплю вирощувати — не пішла та справа, і садівництвом займатися. Вирощував черешні, щепив їх, продавав саджанці й ягоди. Черешні родили добре, але піднялася вода у ставку — вимерзли, довелося викорчувати. Та руки у колишнього будівельника не опустилися. Любив землю з дитинства. Не міг дочекатися вихідного, щоб поїхати з міста у село. А приїжджав, йшов на город, у сад, тішився ним, експериментував. Якось защепив на яблуню грушу. І вдало. А чому зайнявся вирощуванням полуниці? Підвів його до цього бізнесу товариш Василь Прокоп’юк, такий же садівник-любитель, як і він.
Загалом Микола Іванович любить експериментувати. Завів невеличкий баштан. Ростуть там кавуни, солодкі дині. Цілу осінь Чумаки ласували ними, а навесні — ягодами жимолості. Посадив їх господар, бо, каже, то найперша ягода, достигає вже у травні, а ще має безколючковий агрус, стійкий до борошнистої роси, виписав із Вінниці. “Любить чоловік дерева, рослини,— каже Ганна Григорівна. — І вони його. Як би не посадив — усе росте, врожаїться».