…Найкраще в годинникову майстерню навідатися рівно на котрусь годину, не спізнюючись, саме тоді тут починають бити годинники...
…Найкраще в годинникову майстерню навідатися рівно на котрусь годину, не спізнюючись, саме тоді тут починають бити годинники. Ганна Миколаївна Фльорко – майстриня, яка найдовше у Луцьку ремонтує годинникові механізми – ось уже тридцять років. Вона й досі не може натішитися з дивної мелодики годинникової рапсодії
Ольга ГЕМБІК
РОБОТА ПІД СТОЛОМ На роботу пані Аня не спізнюється – як і годиться годинникареві, над усе вона любить точність і пунктуальність. Хоча й не поділяє роботу на чоловічужіночу, все ж стверджує, що жінкагодинникар має переваги перед чоловіком тієї ж професії, бо уся її робота приправлена творчістю. Навіть молоток вона тримає інакше. Робота зобов’язує вчитися усе життя, каже пані Ганна. У двадцять чотири вона захворіла, й вирішила опанувати “легшу” професію – годинникового майстра. То потім стане зрозуміло, що бути годинникарем не так уже й просто, але буде пізно – про обрану стежину Аня не пошкодує жодного разу і не намагатиметься змінити професію. Тепер пригадує, що завдатки до годинникарства мала з дитинства – не кожній дівчинці спаде на думку розібрати на дрібні деталі величезну ляльку, подаровану батьком, щоб довідатися, яким чином та промовляє “мама”! Її інститути розпочалися з училища побутового обслуговування, що в Луцьку, побуткомбінату й артілі. Під час нашої розмови Ганна Фльорко кілька разів наголошувала, що тим, що працює годинникарем, завдячує своєму наставникові – Борису Васильовичу Олександрову. Бувало, казали, що то не жіноча професія колупатися у механізмах, каже пані Аня. – Один лишень Борис Васильович правив своє: “Спокійно, дівчата, у вас усе вийде, ви зможете!”. І в нас справді усе виходило, хоча далеко не всі дівчата працюють годинникарями. …Робочий стіл пані Ані у “Ремпобуттехніці” всипаний дрібними коліщатками, гвинтиками, пружинками. Насправді усе суворо лежить на своїх місцях. А на запитання, чи губиться часом щось із того причандалля, Ганна Фльорко посміхається: Знаєте, переважну частину свого життя годинникар проводить під столом, є такий професійний жарт. Тож нічого дивного.
МЕХАНІЗМ НЕ ОБДУРИШ Про старі годинники, ремонт яких довіряють далеко не кожному, Ганна Фльорко може розповідати довго. Дуже цікаво ремонтувати антикварні годинники, механізм яких прослужив сотню літ, каже вона. – Останнього разу довелося лагодити годинник 1874 року, привезений з Америки. Він виконував функції і настінного, і підлогового, мав хід, бій, ще й дзвінок. О, як він дзвенів – наче сигналізація! Зламався механізм від давності, годинник довелося чистити. До всього у лічильному колесі було зламано зубчик, власноруч його виточувала, надзвичайно хвилювалася. У старих годинниках є якісь секрети? Часто усередині стоять відмітки майстрів різних поколінь, які його ремонтували. Наприклад, усередині одного старовинного німецького годинника свої ініціали і дату ремонту поставив польський годинникар. Свою відмітку ставите? Часом ставлю. Пишу дату, щоб знати, що я його ремонтувала. Годинникарі зазвичай практикують проставляти дату й на сучасних годинниках, бо клієнти іноді гублять гарантійний лист. А за годинниками повертатися не забувають? Буває й таке! Забуті відремонтовані годинники лежать у шухляді рікдругий. Останнього разу прийшов клієнт, годинник якого років з чотири пролежав у мене. Одразу сказав, що не матиме претензій, якщо його річ за строком давності десь поділася, але від нас пішов задоволений – отримав назад свій „Командирський”.
З ТАКИМИ КЛІЄНТАМИ ВЕСЕЛО Загалом же клієнти бувають різні. Деякі часом шокують уже здавалося б бувалого у бувальцях годинникаря. Найбільше вражають клієнтиекспериментатори. Ці оригінали люблять часом заявлятися у майстерню з розбитою на млинець річчю і вимагати ремонту. Що ви робили з годинником?! – дивується пані Аня. Я кидав його у стінку, цілком серйозно каже чолов’яга і додає: Це ж японський, стійкий до ударів, фірмовий, двадцять п’ять років гарантії... Ще одна дама мала за звичку щотижня приносити годинник на чищення, і лише потім зізналася, що працює на цементному заводі й ніколи не розлучається з річчю. Інша через кілька днів після ремонту повернулася у „Ремпобуттехніку” зі скандалом – мовляв, після ремонту годинник зупинився. Насправді жіночка впустила годинника у наповнену ванну і чомусь надіялася, що майстри не помітять води під склом. А ще серед своїх клієнтів пані Аня за пошкодженнями у годиннику виявляє водіїв. Жодного секрету – від постійного перебування за кермом гвинтики їхніх годинників дуже розхитані. Годинник вимагає особливого ставлення, каже Ганна Фльорко. – Якщо вчора ви кинули його у стіну і нічого, то завтра він може впасти з журнального столика на килим і зіпсується. Це людина людину може перехитрити, а годинниковий механізм не обдуриш.
НАЙКРАЩИЙ ГОДИННИК — ТОЧНИЙ Найбільша проблема годинникарів нині – відсутність деталей для ремонту. Зі скрутного становища мають два виходи – замінити деталь старою або ж власноруч виготовити нову. Томуто під рукою майстрів, як і сотні років тому, – невеличкі станочки і набір напилків. Найбільше Ганна Миколаївна полюбляє ремонтувати „Славу”, „Орієнт”, а от до „Польоту” душа не лежить. У кращі часи в середньому за день пані Аня ремонтувала по п’ять годинників, а це приблизно 36 тисяч за тридцять років. Іноді, щоправда, робота йшла швидше, а часом траплялися справді міцні горішки. Годинникарка каже, має стільки грамот, що вважала б себе непогано забезпеченою, якби за кожну з них нараховували хоча б по п’ять гривень до пенсії. Якщо ви вибираєте годинник, допитуйтеся, чийого виробництва механізм, довіряйте лише перевіреним маркам, радить пані Аня. – Бо навіть золотий і з камінцями годинник не тішитиме вас, якщо буде часто псуватися. Пані Аня усміхнена і квітуча, але зізнається, що роки сидячої напруженої роботи даються взнаки – вона швидко втомлюється, іноді піднімається тиск, болять очі. Тим часом час невблаганно вносить свої корективи: ось уже переважна більшість лучан звіряють час на дисплеях мобільних телефонів, хтось вирішив користуватися дешевим китайським ширпотребом, що його за півроку не шкода й викинути. Ще хтось, обтяжений дорожнечею, часто між тим — купувати годинник чи запитати котра година у перехожого — обирає друге. Але одна з найдавніших професій не зникає. Ганна Фльорко стверджує, що й не зникне.
