Ці записи-думки є особистою інтелектуальною і душевною власністю однієї особи. Будь-яка схожість героїв на реальних людей — це домисел того, хто читає цей щоденник...
Ці записи-думки є особистою інтелектуальною і душевною власністю однієї особи. Будь-яка схожість героїв на реальних людей — це домисел того, хто читає цей щоденник. Сподіваюсь, він стане своєрідною школою життя для інших самостійних, але менш сміливих панн і оберігатиме їх від подібних помилок, через які вона пройшла.
КОЛИ ПРИВАБЛЮЄ НЕ КОРОТКА СПІДНИЦЯ, А “ЛЕЙБА” НА НІЙ Санчо (звичайно, це був Саша, але ім’я Санчо йому більш імпонувало) запросив мене, самостійну незаміжню панну, на морозиво. Чи від самотності, чи від нудьги, але я погодилась. Замість морозива ми пили розбовтані з водою гранатові сочки в якійсь напівтемній забігайлівці. В залі, окрім нас, ще цьмудила пиво компанія явно кримінальних елементів.Мій мачо здоровався з цими типами за руку. На пальцях декого з них неозброєним оком можна було побачити тату (не плутати з назвою відомого дівчачого гурту). А от морозива в цій барлозі не подавали (подейкують, що ввечері тут подають дівчат за викликом, тому я делікатно змусила мачо пошукати іншого закладу). Моєму здивуванню не було меж, коли Санчо запропонував купити морозива у… супермаркеті. Мовляв, там воно свіже і заводське. Санчо потурбувався про те, щоб я залишила сумочку в камері схову, навіть перевірив, чи замкнула я свою скриньку. Я замкнула – разом з мобільним телефоном і гаманцем, адже в залі супермаркету охоронців було більше, ніж продавців, то чого боятись. Пошук улюбленого сорту морозива затягнувся через різноманіття вибору. Нарешті, я таки знайшла морозиво до смаку, а Санчо зупинив свій вибір… на пачці пакетів для сміття. Біля каси я зрозуміла, що пачка морозива стане моєю власністю лише після того, як я сама за неї заплачу. Санчо, і оком не моргнувши, попросив у мене докласти 50 копійок, бо в нього закінчились гроші. Довелось піти до камер схову за сумочкою. У гаманці чомусь не було жодної паперової купюри, лише копійки. Я списала це на свою марнотратність, витягла з потаємної кишені заначку номіналом у 100 гривень і впевнено розрахувалась. Потім ми мирно гуляли центральною площею міста. Мене чомусь почали дивувати дві речі – відсутність страху в одруженого Санчо за свою репутацію і відсутність телефонних дзвінків з мого “мобільника”. Щодо останнього, то вивернувши усі нутрощі сумочки, я зрозуміла, що причина у відсутності телефону як такого. Ось тут я вже пригадала і підозрілих типів із забігайлівки, які теж тусувались у супермаркеті, біля камер схову. Мачо порекомендував не робити скандалу з адміністрацією магазину. Адже доказів немає, а славу язикатої і неврівноваженої дами я вже маю давно. Мовляв, в обмін на мовчання він, як трохи знайомий з кримінальним світом чоловік, допоможе мені, добрій знайомій, повернути викрадене. У 24.00 (!!!) цього ж дня Санчо прибіг до мене додому увесь “в милі” і повідомив: викрали телефон не місцеві пацани, тому їм “зачот”, а я маю сплатити 200 доларів за телефон, або 50 гривень за саму сім-карту. Я вручила йому 50 гривень. Адже 260 номерів телефонів друзів були для мене набагато ціннішими від самого апарата. За п’ять хвилин Санчо приніс карту і, покліпавши рудими війками, поцікавився, чому я не дякую йому за допомогу? Ось тоді я зрозуміла: “лоханулась по всій програмі” — і з морозивом, і з самим Санчо, і з здоровим глуздом. Мабуть, саме завдяки таким дурепам, як я, дружина Санчо вишиває містом в нових “прикидах”. Сьогодні я нарешті зрозуміла, чому деякі жінки пробачають своїм чоловікам легенький флірт з самотніми паннами. Це прибутково. Ще за годину знову прибіг Санчо з повідомленням, що телефон не новий, тому вдалось збити ціну до ста “зелених”. Тут Санчо, як справжній мачо, проявив благородність і запропонував мені позичити в нього ж ці сто доларів. Де йдеться про гроші – немає місця для кохання. Лише легкий флірт… Видно, коли тобі за тридцять років і ти самотня панна, то подібні Санчо цікавляться не твоїми чеснотами, а твоїми статками. Я вже давно помітила, що моє глибоке декольте і коротка спідниця приваблюють чоловіків значно менше, аніж фірмова “лейба” на тій же спідниці…
(Продовження у наступному випуску добірки “Любить! Не любить”).
