Маленька частинка України з великими історичними віхами, які творили нашу державу.
Юні ковельчани обіймали 350-літнього дуба, вдихали запах свободи і знайомилися з акторами - героями фільму (Фото)
Ковельський міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді організував для своїх підопічних поїздку в Урочище Вовчак: Волинська січ - місце сили та особливої енергетики
«У нас була мрія, обов'язково показати дітям, якими ми опікуємось, волинський Вовчак, аби вони своїм серцем змогли відчути справжню Україну - величну, відважну, несамовиту та надзвичайно прекрасну! Розкрити таємниці загадкового лісу, краєчком душі торкнутися історій неймовірних людей, яких викохала українська земля, - написала у фейсбуці директор Ковельського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Інна Третяк. – І нарешті нам це вдалося!
Приїхавши до пункту призначення вперше, що вразило, це неймовірне відчуття свободи. Легко дихалося, хотілось чимдуж бігти, торкатися дерев, трави, землі і жадібно всотувати у себе все, що бачиш і чуєш... Це неймовірне місце! Тут відтворені криївки та оборонні споруди. Функціонує краєзнавчий музей, якого волонтери наповнили цікавими та щемливими військовими експонатами. Є пам'ятні знаки пов'язані з історичними подіями та людськими долями. Вовчак має свого сторожила - кремезного дуба, якому вже понад 350 років. Він бачив і чув чимало... Обнімеш дерево і тобі здається ніби поринаєш у його старече буремне життя...
В урочищі стоїть біла хатина, як пам'ять про село, яке стерли з лиця землі радянські окупанти. Відкриваєш двері і вдихаєш запах української хати... Невеличка, але водночас простора наповнена речами, які мають серце... Це неможливо описати словами, коли до твоїх рук потрапляє одна з них... Посеред урочища стоїть гарна дерев'яна церква. Там спокійно, там добре.
Нам пощастило, бо наша група потрапила на зйомку фільму «Шлях поколінь». Переодіті актори ще більше розбурхали уяву.
Нам пощастило, бо наша група потрапила на зйомку фільму «Шлях поколінь». Переодіті актори ще більше розбурхали уяву. Ми познайомилися з цікавими людьми, героями, які сьогодні захищають Україну, як колись їх пращури боронили державу від цього ж окупанта...Це символічно і водночас трішки страшно, бо усвідомлюєш, що пройшло вже стільки років, а ми ще й досі втрачаємо....
Давно немає села, яке стало найбільшою військовою базою українського руху опору, немає бійців УПА та їх повстанської армії, не кличуть до бою «Клим Савур», «Сосенко» «Кліщ».... Але є дещо більше - це наша пам'ять про Україну у вогні... У таких місцях народжувалась наша самобутність, наша держава!
«Я українець - тілом і духом!» - так потайки вчили вже своїх онуків ті, хто вижив у вогні... Бути українцем, любити Україну - велика честь! Вчимося цьому самі і дітей навчаймо бути справжніми!», – йдеться у дописі Інни Третяк.
