Гостем редакції був Єжи Груца — польський журналіст, який нині разом з дружиною Йолантою живе в Норвегії
Гостем редакції був Єжи Груца — польський журналіст, який нині разом з дружиною Йолантою живе в Норвегії
— До 1981 року, тобто до запровадження військового стану,— розповідає пан Єжи,— ми жили у Польщі і працювали у часописі “Життя і думка”. То був час непевності. Я працював заступником головного редактора. А потім мене відделегували у Рим. Я був акредитований при Ватикані і в італійському уряді. Тобто працював кореспондентом у двох державах. Під час свого перебування у Ватикані супроводжував папу Іоанна Павла ІІ в його паломницьких подорожах і описував зустрічі в різних країнах. — Як часто ви бували за два десятки літ у Польщі і якою ви тепер її бачите? — Після п’ятирічної праці у Ватикані ми з дружиною переїхали у Норвегію. Я вже зараз на пенсії, але співпрацюю з виданнями, які виходять для польської діаспори. Звичайно, періодично буваю з Йолантою у Польщі. Відчутні позитивні зміни в економіці. Це тішить. Але є ряд проблем, які не можуть нас не хвилювати. І насамперед це те, що матеріальне становище багатьох людей у Польщі погіршилось. На сьогодні утворилась велика прірва між різними соціальними верствами. Вийшло так, що люди, які боролись за соціальні зміни в країні, тепер незадоволені. У Польщі велике безробіття. Оскільки я католицький журналіст, то цікавлюсь життям церкви — православної і католицької. І можу сказати, що зараз у Польщі церква має більш вільне поле діяльності. Вона не обмежена, як це було за комуністичних часів. — Все пізнається у порівнянні. І, мабуть, декому з наших читачів буде дивно почути від вас про “погіршення матеріального стану” поляків. Адже українці, зокрема волиняни, їдуть за Буг якраз на заробітки. — Справа в тому, що поляки себе порівнюють з італійцями, французами і бачать, що вони в гіршій ситуації. — Пан Єжи, це ваш перший візит в Україну? — Перший. Наші друзі з Польщі, Норвегії відмовляли від поїздки в Україну. Лякали, що нас обкрадуть ще у поїзді. Але ніщо з тих пересторог не справдилося. — Наскільки я зрозуміла, ваша основна мандрівка — це Крим, а в Луцьку ви, як кажуть, проїздом. Що встигли побачити в обласному центрі Волині? — В Луцьку ми завдяки збігу обставин — маємо тут знайомих. Були з Йолантою, звичайно, у Старому місті — в Луцькому замку, в польському костелі Павла і Петра, в Генеральному Консульстві Польщі, в православному соборі, на меморіалі Слави... Ми пройшли всюди, не минаючи бічних вулиць, щоб мати повне враження про місто. — І яке це враження? — Дуже сподобалась центральна вулиця, точніше проспект Волі. Для мене було цікаво порівняти міста Криму і Луцьк. Там я бачив пам’ятники Леніну, а тут його нема. Приємно було почути українську мову на вулицях — в Криму в основному звучить російська. — Те, що ви побачили і в Криму, і в Луцьку, стане матеріалом для ваших публікацій? — Звичайно. Плануємо підготувати цикл статей про Крим, оскільки ми там провели три тижні. В Луцьку перебуваємо декілька днів, але це теж поглибило наші знання про Україну, і вони будуть використані в публікаціях. Ми хочемо представити Україну за кордоном, зокрема в Норвегії, такою, якою вона є. — Чи чули ви про озеро Світязь, з якого, як переповідають, колись возили цілющу воду для панянок аж у Варшаву? — Про це озеро, що воно велике, гарне, чув, але поки що не бачив.
... Подружжя Єжи і Йоланта Груци подорожували по Україні, за словами пана Єжи, як звичайні люди. Тобто вибрали для поїздки не автомобіль, а потяг. І, до речі, польським журналістам сподобалось, що в Україні ходять потяги точно за графіком, чого вони не можуть сказати про Польщу. Під час розмови в редакції пан Єжи цікавився історією польсько-українських відносин. І я з приємністю “відіслала” його до публікацій на цю тему в нашій газеті, зокрема, у зв’язку з 60-річчям Волинської трагедії. Гість хотів би знати, як в Україні оцінюється зустріч Президентів Польщі і України у Павлівці. Сам він відгукується про цю подію, як про позитивний фактор, бо “коли про ці історичні події, хоч і непрості, говориться, то це служить розвитку українсько-польських стосунків”.
— Я дуже позитивно оцінюю те,— сказав пан Єжи,— що Польща й Україна домовились про такий візовий режим: безплатні візи — для українців і безвізовий в’їзд — для поляків. Завдяки цьому, власне, ми змогли з дружиною швидко здійснити свій задум і приїхати в Україну. А в редакцію газети “Волинь” пан Єжи прийшов, оскільки почув від знайомих, що це видання має великий тираж, висвітлює різнобічні проблеми і користується популярністю. І до того ж “Волинь” можна прочитати в Інтернеті. Катерина ЗУБЧУК. На фото: Подружжя Єжи і Йоланта Груци.
