Старовинному блакитному будинку, що на Ковельській, 18, виповнюється сто років. На цьому відрізку до Стиру залишилися ще декілька старих будинків (один з них кілька років тому розібрали), але достеменно визначити, коли вони були збудовані, нелегко – частину архівних справ втрачено...
Старовинному блакитному будинку, що на Ковельській, 18, виповнюється сто років. На цьому відрізку до Стиру залишилися ще декілька старих будинків (один з них кілька років тому розібрали), але достеменно визначити, коли вони були збудовані, нелегко – частину архівних справ втрачено. Документів на будинок №18 у Волинському обласному архіві теж не вдалося відшукати. І якби будівельники не виклали цеглою на його фасаді число 1907, нізащо б не здогадалися, що цього року будинок справляє ювілей
Ольга ГЕМБІК
НА КОЛИШНЬОМУ МОКРОМУ ЛУЗІ З відомим луцьким краєзнавцем, співавтором книги «Луцькі вулиці й майдани» Вольдемаром П’ясецьким розглядаємо в архіві план будинків на вулиці Тадеуша Костюшка, датований 1929 роком. Дізнаюся, що в 1916 році вулиця мала назву Варшавська, ще раніше цей шматочок називали Красненською дорогою. Найімовірніше, на той час власником будинку був Фрима Шнайдер, по сусідству розмістилися будинок і макаронна фабрика власника Лузера Птіца. — Он погляньте, — каже пан Вольдемар, — в кінці минулого століття ця ділянка на так званому Мокрому лузі не була дуже забудована. Це була затоплена частина міста, тут протікала притока Стиру Жидовинка. Перші покупці на ділянки, що їх місто розпродало з аукціону, з’явилися 1898 року. А серед них, зокрема, і аптекар Завадський, і власник млина Птіц. У млині відбулася перша у місті демонстрація фільму, у подвір’ї була побудована перша електростанція. Вулицю забудовували на початку століття. Усі будинки тут були цегляними, прикрашеними цеглою з дуже рельєфними виступами, орнаментом, ліпниною... — Чому так важко знайти відомості про цей будинок, давні документи? — Є кілька причин. Судові документи на будинок є, коли його продають, коли за нього судяться. Трапляється, навіть на незначний будиночок, який часто змінював власників, набереться товста течка документів. Інша справа – не все збереглося. Адже відомо, що архів пережив пожежу, деякі справи нищилися, їх списували.
ПРИВИД У ЧОРНОМУ ЗАХОДИВ ЧЕРЕЗ БАЛКОН Виявилося, у сторічному будинку на Ковельській — одинадцять квартир різного планування, переходи з квартири у квартиру замуровано. Сучасні мешканці стверджують, що колись тут був готель. Спростувати чи підтвердити це важко — у переписі готелів Луцька на вулиці Тадеуша Костюшка був лише один готель, на місці теперішнього ательє «Зося». На першому поверсі в однокімнатній квартирі з просторою кімнатою, круглим столом посередині і півсотнею вишиваних подушечок мешкає 71-річна Христина Фесенко. Вона найстарша мешканка будинку — з мамою оселилася тут у 1961 році. До цього навідувалися саме у цю квартиру доглядати немічну бабцю – пані Поліну. — О, цей будинок унікальний! — каже мешканка. – Пригадую, мама поспішала на роботу, попросила мене наглядати за Поліною. Пам’ятаю, я її нагодувала, поприбирала зі столу… Бабуся лежала у ліжку, я сиділа навпроти на дивані… І раптом вона як засміється! Каже: «Посмотри, кто возле тебя сидит!». Я повертаю голову – сидить на дивані високий чоловік у чорній шляпі, білій сорочці, чорному фраку, з галстуком. Вищирив зуби і сміється до мене – уявляєте? Я перелякалася і втекла геть з квартири. За словами Христини Фесенко, після смерті бабці Поліни, яка «не боялася ні Бога, ні чорта, бо вижила у німецькому концтаборі», привид чоловіка у костюмі й далі ходив по квартирі. Щоночі чулися кроки, щось стукало і грюкало. П’ятнадцять років тому господині увірвався терпець і вона, щоб покласти край нав’язливому сусідству, запросила до хати священиків. — Тут таке творилося, вам не передати! – хапається за голову вона. — Бляхами шурхало в духовці, стукало, грюкало... Батюшка тут і крейдою малював, і свяченим маком сипав. Після скроплення оселі нічний грюкіт припинився, але привид і далі продовжував гуляти будинком. Бувало, сусіди, які йшли повз вікна пані Христини до гаражів, бачили у її вікні чоловічу постать. Коли ж запитували в сусідки, що за гість у неї був, та дивувалася – ніхто не приходив. — Чутно його кроки? — запитуємо у господині. — Ой чути, бо стукає підборами! — каже вона. – А недавно сусід погорів, жив у мене тимчасово. То я йому чесно розказала про привида — він не повірив, мовляв, привиділося. А тієї ночі як почало мене у ліжку трясти, думала, впаду. То було десь з місяць тому. — А останнього разу, коли бачили? — Бачу його майже кожної ночі, бо погано сплю, — зітхає вона. – Тінь бачу... Він нічого до мене не говорить, тільки ходить по кімнаті. А старші люди кажуть, що й не треба до нього говорити, ніби то домовик ходить. Кіт мій, Тіккі, боїться чорного – одразу втікає на кухню. А я звикла – мене вже не лякає. Окрім пані Христини, дивного чоловіка у старовинному одязі бачила мешканка сусіднього будинку. — Я часом приходжу сюди допомогти, — каже 51-річна Раїса Волога. – А одного разу залишилася ночувати. Серед ночі прокинулася від того, що відчула коло себе чиєсь дихання. Відкриваю очі – стоїть у чорному фраку, чорній шляпі… Намагався мене душити. Я закричала – іди звідси! Він одразу десь подівся. — Так, так! Багато хто не вірить, — підхоплює пані Фесенко. – Ми не знаємо, що то може бути – у старих будинках так є. А в нашому узагалі страшно жити. Тим часом чорного чоловіка бачили й на горішньому поверсі. Пенсіонерка пригадує, що покійна сусідка з другого поверху частенько прохала Христину залишитися переночувати в неї. Одного разу вона побачила, як привид чоловіка у чорному заходить у будинок через… балкон на другому поверсі. — Вона мене уночі будить: «Христино, вставай!» Дивлюся, той самий чоловік… І моя невістка Аня бачила. Тоді саме холодець варила. Вийшов він з ванної кімнати і обняв її за плечі холодними руками. Вона наробила крику, скочила у ліжко… Ще один мешканець сторічного будинку, який живе тут 15 років – чоловік небагатослівний. Якби не бачив на власні очі, нізащо б не повірив у маячню про привида. — Прокидаюся якось – він стоїть у вікні за шторою, — згадує 49-річний Микола Сладковський. – Кажуть, що то колишній власник – чи єврей, чи поляк. Він дуже свою дружину лупцював, переказують. Нібито виїхав до Польщі, а його примара й досі будинком блукає. Ще хтось стверджує – домовик.
ГЕОПАТОГЕННА ЗОНА РОЗМІЩЕНА ЗА ВІКНОМ Щоб дослідити, наскільки безпечно жити у будинку з привидом, звертаємося до оператора біолокацій Західного центру енергоінформаційних наук Ігоря Кордунова з тим, аби визначити, чи є у будинку геопатогенні зони. Пан Ігор, озброєний рамкою, радіометром і компасом, вимірює покази у квартирах, мешканці яких стикалися з привидом. Усе ретельно нотує у блокнот. На щастя, нічого аномально у будинку не виявилося, однак за будинком рамка почала шалено обертатися. — Є зона біоенергетичного дискомфорту, — показує ділянку площею приблизно чотири на чотири метри Ігор Кордунов. — Інформаційний фон ось цієї ділянки у 5-6 разів нижчий від інформаційного фону людини. Це пов’язано з раптовою смертю людини на цьому місці, найімовірніше, старшого чоловіка. У момент смерті він пережив раптовий спалах-жах, ця інформація відбилася на усіх предметах у цьому місці, на стінах, вікнах будинку, на землі. Це є так званий фантом – самостійна інформаційна структура (СІС). — Наскільки це небезпечно для мешканців будинку? — Якби центр фантому виявився у квартирі, а особливо у місцях, де найчастіше перебуває людина (спальня, кухня), господарі неодмінно хворіли б. Відчуваєте, коли стоїте в епіцентрі, трішки болить голова? У зоні біоенергетичного дискомфорту людина почувається незахищеною, часом надміру збудженою, може відчувати холод. Ритм мозку збивається, порушується циркуляція крові. Це пов’язано з тим, що руйнується захисна оболонка людини. Але вже за п’ять метрів звідси цілком безпечно. Не дивно, що привид багатьом показувався у вікні – ці вікна виходять на ділянку з аномалією. Щоб нейтралізувати фантом, у землю варто закопати пристрій-нейтралізатор. На щастя, ні в будинку, ні поза ним зони полтергейста не виявлено. За словами оператора біолокацій, у таких зонах інформаційний фон узагалі у 20-30 разів нижчий від інформаційного фону людини і жити поблизу них небезпечно для здоров’я. *** Зараз у будинку мешкають переважно молоді сім’ї – хтось винаймає квартиру, хтось купив, бо дешево продавали. Ірина Форостян-Сорока пригадує, що завжди, їдучи повз старі будинки на Ковельській, дивувалася людям, які жили тут, і навіть не припускала, що її сім’я колись тут оселиться. — Чомусь завжди думала, ніби в цих будинках немає води й газу, — посміхається 31-річна мешканка столітнього будинку. – А ось зараз живемо тут і нічого. Чоловік поміняв усю сантехніку, повикидав старі чавунні труби. До нас тут з 1997 року жив якийсь німець. Чи є тут привиди? Не бачила… Отже, в існування привида нові мешканці не вірять. А може, чоловік у френчі – так званий домовик, уникає з’являтися у стінах з євроремонтом? За останньою інформацією, на сторічну будівлю знайшовся покупець. У кращому випадку, будинку не уникнути реставрації. Це означає, що дім може назавжди позбутися нальоту стародавності й слави оселі, де мешкає привид у чорному френчі, але збережеться для нащадків. Найгірше, якщо будинок придбають заради вигідного місця і чекатимуть, доки він розвалиться.
