У нашому селі дуже багато гнізд лелек. Якось літнього дня в 2005 році була велика гроза з вітром, і з дерева на землю впало гніздо з маленькими лелеченятами. Вони ще не вміли літати. Одне загинуло зразу, а двоє покалічились...
У нашому селі дуже багато гнізд лелек. Якось літнього дня в 2005 році була велика гроза з вітром, і з дерева на землю впало гніздо з маленькими лелеченятами. Вони ще не вміли літати. Одне загинуло зразу, а двоє покалічились.
Мій племінник шестикласник Владислав Левчук приніс їх додому. Разом із старшою сестрою Інною, яка працює медсестрою в Ковельській центральній лікарні, підлікували пташенят. Згодом птахи самі почали ходити по болотах і шукати собі здобич, а на ніч повертались до хати. Одного разу на ніч прийшов тільки один птах. Коли настала пора летіти у вирій, він нікуди не рушив, а лишився зимувати в господарстві Левчуків, де йому, напевно, дуже сподобалось. Боня (так назвала лелеку моя дочка, якій тоді було два роки) весною йшов сам собі здобувати їжу, а зимував у «своїй» хаті. Цієї зими лелека знову живе в господарстві Левчуків. Щоб підтвердити цей факт, висилаю одну з фотографій. Такий лист ми одержали від Тамари Шевчук з села Луківка Ковельського району.
