Петра Косача, батька Лесі Українки, селяни називали добрим паном, своїм захисником. По-перше, захищав їх інтереси в суді, де працював головою з’їзду мирових посередників, по-друге, полегшував їх побут у Колодяжному, де жив із сім’єю. Він надавав їм роботу. З сорока курних хат село розрослося в сучасне перспективне поселення, куди нині з’їжджаються люди з усіх куточків відвідати музей Лесі Українки...
Петра Косача, батька Лесі Українки, селяни називали добрим паном, своїм захисником. По-перше, захищав їх інтереси в суді, де працював головою з’їзду мирових посередників, по-друге, полегшував їх побут у Колодяжному, де жив із сім’єю. Він надавав їм роботу. З сорока курних хат село розрослося в сучасне перспективне поселення, куди нині з’їжджаються люди з усіх куточків відвідати музей Лесі Українки.
Нещодавно при підведенні газопроводу до «сірого» будинку Косачів працівники помітили уламки посуду. Розгрібали землю лопатами, руками, перебирали кожну грудочку на дні траншеї. І якою була радість, коли зі стінки траншеї випала голівка фарфорової статуетки, уламки тонкої порцеляни відомої фабрики Кузнецова, глечиків, ваз, світильників, столових наборів, цілі чорнильниці, пляшки, металеві граблі, каструлі, ложечка!.. Стало зрозуміло, що колись сюди скидали побиті та непридатні у використанні господарські речі. Деякі вдалося зібрати відразу, деякі можна буде відреставрувати з уламків, як, наприклад, розписану таріль, вироблену в Полонному. Відомо, що там деякий час жив дядько Лесі, Григорій Косач. Письменниця відвідувала «дядю Гришу», і, очевидно, таріль, як сувенір, привезла до Колодяжного. Отак земля повернула дорогоцінні скарби, нехай навіть і уламки. Але тепер повніше можна уявити побут інтелігентної дворянської родини, географію її зв’язків, відчути неповторну ауру Косачівського дому, повідомила провідний науковий працівник Колодяжненського літературно-меморіального музею Любов Мержинська.
