Курси НБУ $ 36.57 € 37.42
Луцький Центр допомоги: «Працюємо так, щоб наші воїни були захищені»

Нашому солдату і сало згодиться, і «Московська ковбаса».

Фото Оксани КОВАЛЕНКО.

Луцький Центр допомоги: «Працюємо так, щоб наші воїни були захищені»

У Луцьку триває збір допомоги військовим, тероборонівцям, переселенцям. Створено 10 спеціальних пунктів, головний — ​Центр допомоги посеред обласного центру

– Будь ласка, бус — ​праві двері! Великий: 60–70, прошу. Хто вільний, чоловіки, формуємо колієчку, — ​розпоряджається в гучномовець кремезний миловидний чоловік. Миттєво з ряду бусів, розташованих перед Центром, один виїздить, а біля будівлі шикуються у дві шеренги чоловіки. Із середини приміщення одна по одній з’являються і перекочуються людськими руками більші й менші коробки. У них найнеобхідніше: ліки, харчі, одяг, захисне спорядження.

 

Ось так колійкою наші чоловіки запаковують гостинці від волинян у буси, що повезуть їх у потрібні точки. 

 

 Знайомлюся із розпорядником цієї ділової процедури, яка, якщо спостерігати збоку, дарує відчуття захоплення і щему. Чоловік із гучномовцем називається Юрієм Барським. Уточнюю, хто він за фахом: викладач, декан географічного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки. Кандидат економічних наук, професор. Дуже крутий чоловік, який віддає накази геть по-військовому, але інтелігентно приправляє їх «будь ласка» й «прошу». Він перевіряє в мене документи, перепрошує, що змушений це робити, й задовільняє прохання про фото, але з обмеженнями. Воєнний час, тож журналістський принцип «точності» мусимо корегувати, аби нікого не підставити під удар. Поки знімаю на телефон, як зосереджено працює колійка чоловіків — ​кілька з них запідозрюють мене у підступності. Та раптом чую: «Слава Україні! Це своя!» — ​й пізнаю серед них учителя й весільного музику Олега Романюка. (Потім почнеться майже годинна тривога, й в укритті під Центром допомоги я зустріну знайому депутатку Луцької міськради й земляка, який повернувся з Харкова. Усі вони — ​волонтери).

— Загалом нас близько сотні, — ​розповідає депутатка Алла Доманська, — ​зараз охочих допомагати іноді більше, аніж роботи. Люди й дітей приводять… Це так тішить, розчулює. Ми об’єдналися як ніколи, разом працюємо, щоб здолати ворога. Люди стільки корисного поприносили. Іноді дивлюся — ​людина готова віддати останнє. Один старший чоловік розпитував, чи потрібен одяг. З його вигляду бачила, що він і йому незайвий, але він планував передати переселенцям.

Ми об’єдналися як ніколи, разом працюємо, щоб здолати ворога.

У центрі допомоги пакують речі та розвозять по узгоджених заздалегідь точках. Перенаправляють і за межі області, «в потрібні місця». Якась жінка викладає дві трьохлітрові банки зі смальцем і салом, інша бідкається, що обходила всі аптеки, але так і не знайшла кровоспинних медикаментів, яких потребують у Центрі.

— Зараз є велика потреба в різних тактичних речах (шоломи, каски, бронежилети, кийки, бити). Те, чим можна захищатися. Необхідні медпрепарати для військових. У державі за два дні мобілізували, як казав міністр оборони, 100 тисяч військових, і їх треба спорядити. Працюємо так, щоб наші воїни були захищені! — ​додає Алла Доманська.

У Юрія Барського дізнаюся, що волиняни дійсно скупили ліки, необхідні для армії, а потрібно ще: «Миттєво реагують. Настільки включилися, що ні аптеки, ні деякі інші точки не встигають реагувати. Частина ліків, харчів уже доставлена в пункти для переселенців й інших груп. Наша робота дуже динамічна. До нас під’їжджає ряд бусів. Частина розвозить необхідне, а частина привозить. Підключилися Польща, Італія, у Хелмі є склади. Автобуси, які відвозять дітей до Польщі, у зворотньому напрямку завантажуються тим, що зібрали поляки й українці за кордоном. Ми тут усе групуємо, фасуємо, роздаємо. Територіальна оборона, блокпости, інші підрозділи в нашій області і ті, що межують з нами. Повна координація».

Завдання волонтерок — ​розсортувати усе за списком.
Завдання волонтерок — ​розсортувати усе за списком.

 Пан Юрій підбирає слова, аби не сказати зайвого, говорить стримано. Але все-таки він нині перебуває в епіцентрі прояву найкращих рис людини — ​неймовірної відданості, згуртованості, вболівання за долю рідної України, тому, коли запитую про його найяскравіше враження у Центрі допомоги, в нього затуманюється погляд.

— Трапилася подія, яка пройняла всіх, навіть чоловіків. Ми підготували передачу одному з військових підрозділів (те, що їм необхідно, і те, що ми змогли). Один із командирів повернувся, щоб подякувати. Коли він побачив, яка в нас тут атмосфера, скільки всього приносять люди, з яким виразом обличчя, — ​в нього почали тремтіти губи й руки. А ми ще й вручили йому квіти (якраз збіглося, що хтось приніс нашим дівчатам-волонтеркам). Наш військовий тремтячим від хвилювання голосом сказав: «Це дуже важливо — те, що ви робите тут! Ми переживаємо, щоб у вас був спокій, а ви за передову не переймайтеся! Перемога буде за нами!». Це нам було дуже важливо почути! Те, що ми тут робимо, як пов’язані з армією, це дає результат! Найголовніше! Всі працюємо на перемогу! Слава Україні! Героям слава!

P. S. Ми так сподівалися на чудо, чекаючи його звідти, де панує світ наддержав-важковаговиків. Але нині у цій страшній кривавій війні ми, українці, знову відкриваємо для себе самих себе. Диво — ​серед нас. Героїчно тримаємося всупереч «замороженому» світу, який начебто досяг високого рівня цивілізації з його союзами і військовими структурами… Цей світ, який так довго був для нас зразком цивілізаційності, допустив криваву бійню в центрі Європи і тепер намагається підтерти такі страшні помилки, перебуваючи під великим враженням від можливостей нібито маленької, але такої величної України.

Читайте також:«Другий день весни і нашим родючим чорноземам треба добриво»: волонтерка з Луцька розповіла, що збирають бійцям


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel