Про Петра Боярчука найкраще говорять його численні газетні публікації — від коротенької замітки до нарису чи публіцистичних роздумів. А ще — книги. Повісті «Стохід» та «Повернення» вийшли у світ окремою книгою ще у 1986 році...
Про Петра Боярчука найкраще говорять його численні газетні публікації — від коротенької замітки до нарису чи публіцистичних роздумів. А ще — книги. Повісті «Стохід» та «Повернення» вийшли у світ окремою книгою ще у 1986 році.
Далі були книга повістей «Крик голодного звіра» (1998), «Дорогами болю» (2003), «Бій під стінами храму» (2005)... І на кожну — десятки читацьких відгуків не лише з українських теренів, а й з-за кордону. І кожен сюжет він пропускав через серце. Може, тому воно одного разу не витримало й на мить спинилося, завдавши клопоту лікарям. Уродженець с. Одеради, що в Ківерцівському районі, він пережив разом із родиною хресну дорогу через болота, сніги й тайгу Сибіру, куди загнала сім’ю сталінщина, а потім — терпку радість повернення. Працював учителем трудового навчання, в редакціях районок, а з 1979-ого — в редакції «Волині». Освіту здобув на факультеті журналістики Київського держуніверситету. Слово для нього — це той тонкий інструмент, який може окрилити, а може й убити. Тому користується ним із наполегливістю майстра. Вчора спозарання травнева зозуля накувала Петрові Оксентійовичу копу літ, а потім збилася, почала спочатку... Хай і друга копа буде для колеги такою ж щедрою! Матеріал ювіляра читайте на 5-ій сторінці.
