Нелегка доля у Любові Мельник, яка мешкає в селі Домашів Ківерцівського району. Ще в дитинстві довелось перенести до десяти операцій, котрі виявились безрезультатними й дали лише ускладнення: інвалідність на все життя...
Нелегка доля у Любові Мельник, яка мешкає в селі Домашів Ківерцівського району. Ще в дитинстві довелось перенести до десяти операцій, котрі виявились безрезультатними й дали лише ускладнення: інвалідність на все життя.
Марія ПОДЗЮБАНЧУК
Хтось нарікає на долю, а хтось приймає її такою, яка вона є. І Любов Федорівна належить до тих, хто, як кажуть, хапається за соломинку з вдячністю за сонце, яке зігріває, за красу квітки. Вона якось прочитала оголошення в газеті «Молодь України» про те, що київський художній центр «Оберіг» створив курси декоративного петриківського розпису. Поїхала. Дуже хвилювалась, що не вистачить коштів. На щастя, їй зробили знижки. Навчалась заочно, тепер має фах викладача малювання та свідоцтво майстра художнього розпису. Любов Федорівна хотіла б створити заочні курси, щоб навчати інвалідів, готова працювати безкоштовно. Впевнена, що на Волині серед таких людей, часто прикутих до ліжка, знайдуться справжні таланти. Малювання допомогло б самоутвердитись. Але на її оголошення майже ніхто не відповів. Хоч мрія Любові частково здійснилась. Зараз майстриня очолює гурток петриківського розпису в домашівській школі. Бачить, що у багатьох є хист до малювання. На жаль, в декого запал швидко проходить. Це мистецтво як-не-як вимагає наполегливості. Проблемою є дошки розпису, які коштують дорого. А попиту на готові вироби в маленькому селі немає. Багато своїх робіт майстриня просто роздарувала. — Як би не було важко, ми повинні знайти в собі сили жити, вірити і надіятись на краще... І якщо у своєму житті ми не в силах щось змінити, то слід змінити своє ставлення до нього... Життя — неповторне! Потрібно радіти кожній хвилині і цінувати кожен прожитий день, — говорить Любов Федорівна. І ці її слова примушують по-іншому подивитись на світ, побачити світлі його кольори.
