Курси НБУ $ 41.44 € 45.15
Українська психологиня у Польщі розповіла про труднощі біженців адаптації до нової реальності

Зараз дуже важлива взаємопідтримка.

Фото Jimfilm/Depositphotos.

Українська психологиня у Польщі розповіла про труднощі біженців адаптації до нової реальності

У кожній історії постраждалих від війни українців - жах, паніка, їх неминучий вплив на психіку. У групі ризику - діти і жінки, неповносправні та люди похилого віку. Або агресія, або тотальна безпорадність – типова реакція на пережитий шок

Практичний психолог Вікторія Закринична допомогла нам з'ясувати, що таке гостра стадія стресу і якої допомоги потребують українці, що були змушені залишити домівки.

–Я з Харкова. Перші два тижні війни волонтерила, спілкувалася з людьми, які перебували в стані жаху. І серед питань, які часто мені задавали поширене – «Бомблять, а я вже не боюсь. Чи це нормально?»... У всіх нас Була надія, що в 21 столітті цього ніколи не станеться. Тобто – заперечення. Потім – жах від усього усвідомленого. За тим – адаптація і швидкі дії. Тобто, коли розумієш, що гудуть ракети, неважливо який ти супер-психолог: пульс прискорюється, тіло працює на виживання. І свідомість не встигає опрацювати цю реальність. Ноги підкошує і ти лягаєш, а що сталося – розумієш вже згодом. Допомагають у цьому разі вправи з дихання. Коли повільно на 1,2,3 - вдих і на 1,2, 3 - видих. Тобто таким чином досягається «механічне заспокоєння», – розповідає жінка.

Нині Вікторія проживає і працює у Польщі, є співзасновницею Центру соціально-психологічної допомоги українцям у місті Кендзежин-Козьле. Зізнається, що в стані шоку їй також довелося приїхати в чужу країну. Свій стан намагалась приховати від доньки, аби не травмувати, не злякати. У березні, після перших обстрілів Харкова ще більше тижня вони залишалися в місті. Вибиті вікна, руїни і згарища красномовно свідчили - час виїжджати. Обдурювати саму себе стало безглуздо. Важливим аргументом на користь цього рішення стало розуміння, що далеко від дому, перебуваючи у безпечному місці стане корисною сотням емігрантів з України.

Головні навички в «психології кризи» – справлятися з найбільш важкими емоціями: коли тобі розповідають про знущання, насилля, смерть близьких людей. Головне - опрацьовуючи травми, не перенести їх на себе.

– До Польщі з донькою ми добирались кілька днів. Нам пощастило це зробити до ескалації насилля. Досі все як в тумані. Дорога – жахлива. Рятувалися потягом Харків - Львів. Дуже багато стояли, оскільки часто оголошували про обстріли. На вокзал не пускали мого чоловіка і батька. Ми з донькою прийшли туди самі. Там була велика штовханина і тиснява. Один із військових допоміг витягнути дитину з того сум'яття і пустив нас у потяг. Їхали ми самостійно. Оскільки я волонтерила в різних організаціях, мені в дорозі допомагали друзі волонтери. У Львові переночували, згодом приїхали на кордон, – пригадала харків'янка.

У Польщі Вікторія надає консультультації жінкам, які зважились емігрувати разом з дітьми. Вона пройшла спеціальне навчання, щоб професійно працювати з людьми, які оговтуються, перебувають у «кризових станах». Каже, й за кордоном емігранти продовжують жити у стресі. 

– Однаково важко і тим, хто залишився під обстрілами, і тим, хто тут. У них різні проблеми, складнощі, з ними по-різному потрібно працювати. Ті, хто приїхав, мають відчуття провини. Але це нормальне відчуття. І саме тому, я б рекомендувала, наскільки людина може, допомагати іншим. Це так звана «Ізраїльська модель роботи з психотравмою війни і військових станів». Хоча б в простий спосіб - подавати чай, надавати якісь послуги. Тобто, робити ті прості речі, які кожен може, – каже фахівець.

За її словами, головні навички в «психології кризи» – справлятися з найбільш важкими емоціями: коли тобі розповідають про знущання, насилля, смерть близьких людей. Головне - опрацьовуючи травми, не перенести їх на себе.

Якщо людині за її внутрішніми відчуттями, не вистачає ресурсу практичного психолога, то звісно, краще йти до клінічного психолога, аби він виписував ліки. Але потрібно розуміти, що ліки це - тимчасове рішення. Адже безсоння, є прокручуванням однієї і тієї ж події: смертей, бомбардування, насилля. Ліки знімуть симптоми перший час. Але коли вони закінчаться, ці стани мають здатність повертатися. Ліки, на жаль, не «чарівна паличка».

Працюючи із мешканцями Маріуполя і Харкова, психологиня виокремлює спільний синдром - так званий «тунельний погляд». У стані шоку, за її словами, люди дивляться ніби в одну точку. Особливо жертви, кому довелося пережити бомбардування і насилля.

– Сподіваюся, що війна скоро закінчиться, але після цього підуть такі психосоматичні речі. І більше того, люди вже звертаються. Дуже часто це головні болі, стискаючі відчуття шлунку, слабкість у тілі. Тобто різні такі реакції надмірні приводять до психосоматики. Це нормальні реакції на ненормальну реальність. Зараз, коли людина розповідає, що по 30 разів миє руки - це є нормою, вона намагається справитися зі стресом, – каже жінка.

Вікторія наголошує, що українцям, розуміючи небезпеку і загрози, важливо навчитися зберігати спокій. Надмірна паніка і стрес збільшують в рази шкоду організму.

Вікторія КОМЕНДАНТ.

Нагадаємо:

Усі новини російсько-української війни – тут. 

Реклама Google

Telegram Channel