«Ранок втішався рясним дощем, а я — щойно зрізаними для букета і вмитими гілками гортензії з пишними білими суцвіттями...
«Ранок втішався рясним дощем, а я — щойно зрізаними для букета і вмитими гілками гортензії з пишними білими суцвіттями.
Раптом щось гупнуло з боку старої хати, в котрій ще два роки тому мешкала моя бабця Оля, яка відійшла в світ кращий у 93 роки. Дивлюся на дах: мабуть, знову цеглина з комина звалилась. Та несподівано помічаю небаченого раніше звірка, котрий сидів на даху хати і спостерігав за мною. Зовні він нагадував куницю. Ось тільки колір шубки — сивий. А пух такий довгий, який буває в ангорських котів. Соболина гнучкість тіла, якась граційність і настороженість робили звірка ще красивішим. Та куницю я цікавила недовго. За мить вона повернула на покрівлю веранди і шмигнула у щілину під дах. Мабуть, на горищі влаштовує полювання на мишей, бо ж недаремно і якось раптово мій кіт Помаранчик припинив туди свої вилазки»,— розповіла про свою пригоду Галина Зелінська із с. Суховоля Луцького району.
