1. Якому вихованню діток ви надаєте перевагу: батьківському, бабусиному, у дитсадку чи з допомогою найнятих нянь?
2. Що потрібно зробити, аби не було у нас недоглянутих, обділених долею дітей?
1. Якому вихованню діток ви надаєте перевагу: батьківському, бабусиному, у дитсадку чи з допомогою найнятих нянь? 2. Що потрібно зробити, аби не було у нас недоглянутих, обділених долею дітей?
Юрій Павленко, екс-міністр у справах сім’ї, молоді та спорту (м. Київ): - Звісно, батьківському. Кожна дитина потребує мами і тата. З батьками діти почуваються значно впевненішими та щасливішими. Саме батьки на інтуїтивному рівні відчувають болі і радощі своєї „кровинки”. - Треба змінити пріоритети державної політики, в центрі якої мають бути потреби дітей. Безпека та здоров’я підростаючого покоління мусять бути головними компонентами державної політики. Необхідно подолати соціальне сирітство, коли діти залишаються під опікою родичів, а не батьків. Тому державна політика має базуватися на підвищенні соціальних стандартів життя, щоб батьки не залишали своїх дітей, і працювали там, де вони можуть їх доглянути. Створення нових робочих місць та підвищення зарплатні – лише декілька аспектів соціальних ініціатив Президента, які зможуть виправити ситуацію.
Євген Суслов, депутат Верховної Ради 5-го скликання, фракція БЮТ (м.Київ): - В ідеалі найкращий варіант - коли вихованням займаються батьки або, принаймні, бабуся. Хоча бувають різні ситуації. Якщо молода сім’я самотужки спинається на ноги, бере кредит на квартиру, мусить заробляти гроші, тоді у неї просто немає іншого виходу, крім як вдатися до послуг няні. - По-перше, урядовці мають припинити імітувати бурхливу діяльність, перестати плодити недолугі державні програми, головне призначення яких – служити прикриттям для переведення державних коштів у приватні кишені. По-друге, мусить покращитися матеріальне становище людей. В Україні, де зарплата мізерна, ціни страшні, харчування дороге, житла немає, ростити дітей навіть у повноцінній сім’ї - героїзм.
Олена Гушинець, вчитель української мови та літератури (м. Луцьк): - Віддаю перевагу батьківському вихованню, тому що разом із дитиною батьки ростуть, вчаться, радіють успіхам, долають перешкоди. Якщо ж батьківська енергія поєднана із життєвим досвідом та мудрістю бабусь, - то це, напевно, виховання в ідеалі. І, звичайно, підготовку до школи найкраще виконає дитсадок. Кваліфіковані няні – теж дуже добре. Але чи не ризикують батьки втратити контакт із дитиною, відійти на другий план? - Ніхто не замінить дитині маму: ні держава, ні школа. На мою думку, перш за все мають бути прийняті певні соціальні програми, спрямовані на покращення матеріального становища сімей із дітьми. Якщо вчитель може приділити дитині увагу в школі, то нагодувати і одягнути мусять тільки батьки.
Ірина Романюк, журналіст газети “Селянське життя” (смт Локачі): - Мабуть, найкраще маленька дитина почуває себе у колі рідних людей: мами, тата, бабусі. Садочок, хоч і є необхідною ланкою в системі дошкільної освіти, все ж не може забезпечити достатній догляд, належний рівень навчання та виховання. Хоча б тому, що більшість груп у дитсадку переповнені, батьки змушені місяцями стояти в черзі, щоб прийняли дитину у заклад. - На це питання відповісти складно. Адже ми не можемо змусити батьків належним чином виховувати своїх дітей. З кожним роком у селах простежується тенденція збільшення неблагополучних сімей. Дуже часто у сім’ях дітей народжують лише задля того, щоб отримувати на них державні кошти. Гроші ідуть на горілку, а діти при тому не мають шматка хліба. Нині на державному рівні багато уваги приділяється створенню прийомних сімей. Це є виправданим кроком.
Оксана Шамайло, мама 9 дітей, жінка, від якої в дитинстві відмовилася рідна мати (с. Жиричі Ратнівського району): - Дітей повинні виховувати батьки. Дід із бабою іноді можуть поглядіти, але не постійно - з ними внуки стають балуваними. Треба також, аби діти ходили в дитячий садок. Там режим, нормальне харчування, не переживаєш, щоб твої чада не встряли у якусь халепу. У нашому селі дитсадок працює постійно. Не закривався навіть у найтяжчі часи. Семеро моїх малят туди ходили. - Суворо питати з тих, хто занедбує своїх дітей. Особливо із жінок, які заглядають в чарку. Примусово лікувати, контролювати їхню поведінку в сім’ях. Ну, і постійне побажання – збільшити грошову державну допомогу. При народженні дитини зараз дають непогану суму. А далі по догляду за дитиною до трьох років платять лише сто тридцять гривень. Якби давали принаймні двісті гривень, вже можна було б жити. Бліц провела Тамара ТРОФИМЧУК.
