Волинські ліси поступово, але по-варварськи вирізуються. Лісова охорона “Волиньлісу”, котра налічує близько 1200 працівників, торік виявила лише п’ятсот випадків правопорушень при масових рубках. Як врятувати ліс від крадіїв?..
Стаття генерального директора об’єднання «Волиньліс» Богдана Колісника «Допоможіть лісовій охороні», яка була опублікована у «Волині» за 7 жовтня цього року, привернула увагу багатьох читачів. Я ж пригадав і попередні публікації Богдана Івановича, де він не раз переконував, що «Волиньлісом» все робиться так, як «пише книжка», тобто за науковими рекомендаціями, а сільські жителі твердять, що колись ліси були набагато кращі. Не збираюся принижувати успіхи об’єднання, яке очолює Колісник, але куди б я не поїхав по гриби, за цілий день не можу помітити здорових дерев, хоча б таких, як під Києвом. Там, по сусідству із столицею, залишили кілька клаптиків лісу, мабуть, на показ закордонним гостям та студентам лісотехнічних учбових закладів. Запитую місцевих фахівців: «Де ж поділися здорові дерева, і чи взагалі вони були?» Мені пояснюють, що десь, начебто в Цумані чи Ківерцях, ще збереглося кілька гектарів стиглого доброго лісу. Мовляв, хочете побачити — поїдьте туди. А колись, як розповідають наші діди, такий ліс зростав по всій Волині. Мова повинна йти, звичайно, не про кілька гектарів доброго дуба чи сосни, адже лісом вкрита третина області. При суцільних рубках у віці стиглості на Волині отримують лише близько 200 кубометрів деревини з одного гектара при науково обгрунтованій нормі 400. То чому ж така неродюча волинська лісова нива і куди дівається ота деревина? В одній із своїх попередніх статей «Як живеш, волинський ліс?» Богдан Колісник повідомив, що в області лісопорушники зрубали майже 700 кубометрів деревини і від цього в нього «болить душа». Це вже є свідченням того, що Богдан Іванович хвилюється за долю лісів. Я також не можу спокійно заснути від думки про те, що лісові масиви у серці волинського краю поступово перетворюються, даруйте, у паркову зону. За такий бідовий ліс болить не тільки душа. Кожного року я їду по гриби в район села Карпилівка Камінь-Каширського району. За «білими» не дохопитися, бо їх збирає місцеве населення. Доводиться задовольнятися опеньками. Але ліс є можливість добре роздивитися. І те, що там зараз відбувається масовий грабунок деревини, викликає велике занепокоєння. Всі більш-менш крупні дерева, які можна здати тутешнім пилорамникам, по-варварськи вирізаються. Чимало ділянок ще донедавна доброго лісу перетворилися в рідколісся, де залишилися тільки криві та чахлі дерева. Пожертвуйте днем, пройдіться біля тієї ж Карпилівки, Карасина та Стобихівки (села знаходяться на невеликій відстані одне від одного). Без зайвих зусиль тут можна нарахувати до півтори тисячі пеньків! Це майже 500 кубометрів деревини, причому лише біля цих трьох населених пунктів, а Полісся — то ж велике. Нещодавно я побував поблизу сіл Сошичне та Нуйно Камінь-Каширського району. І там ситуація не з кращих. Наприкінці цього літа я разом з ковельчанами зробив невдалу спробу назбирати грибів. На невеликій площі, десь до п’яти гектарів, ми нарахували 113 самовільно зрізаних кращих сосен. Це було на території Стобихівського лісництва Камінь-Каширського держлісгоспу. Лісовій охороні лише залишається проводити очистку території від захаращення, бо лісокради забирають тільки нижню частину стовбурів. Верхівки викрадених дерев лісівники складають і вже потім реалізовують їх населенню дровами. Я навіть сфотографував цей злодійський промисел, але, зважаючи на вразливу душу деяких лісових начальників, прибережу знімки для іншого разу. Керівництво «Волиньлісу» чекає допомоги від громади, але чому ж сама державна лісова охорона не працює з повною віддачею? У статті «Як живеш, волинський ліс?» Богдан Колісник заявив, що в його об’єднанні несуть службу близько 1200 працівників цієї охорони, які торік виявили майже півтисячі випадків лісопорушень. Виходить, що при таких масових самовільних рубках один працівник затримує в рік лише 0,42 порушника. Як бачите, зовсім небагато, якщо врахувати нинішній розмах злодійського промислу. З цього приводу я мав розмову з багатьма лісівниками, але всі вони пояснюють, що їхня основна функція — це рубати і відвантажувати ліс. То якої ж допомоги хоче державна лісова охорона?! Із статистики Богдана Колісника випливає й така цікава деталь. Якщо за рік було виявлено десь з півтисячі фактів лісопорушень, то в суди направлено лише півсотні матеріалів. Згідно з чинним лісовим законодавством будь-яке лісопорушення фіксується протоколом. Отже, крім отих 50 матеріалів, що «пішли» в суди, повинно бути ще приблизно 450 протоколів про розкрадання деревини. Яка їх доля?! І взагалі, до якої відповідальності притягнуто тих понад чотириста лісокрадів? Прокуратура, звичайно ж, може внести ясність в таке делікатне питання, але, враховуючи теплі стосунки різних відомств, на це марно сподіватися. Маємо, як кажуть, те, що маємо. При таких масових самовільних рубках одним лісогосподарським підприємством в середньому направляється до суду в рік лише два-три позови. Не густо! На мою думку, і це підтверджують самі працівники лісової галузі, кількість самовільних рубок у нас свідомо занижується, причому в багато разів, а реальні кроки з боку державної лісової охорони не вживаються. То як же допомагати лісівникам і хто має це робити? КОМУ ПІДВЛАДНІ СІЛЬСЬКІ ТАРТАЧКИ? Розпад колективного сільськогосподарського виробництва досить негативно позначився на лісові. Безробітна маса селян відразу повернула до нього свої погляди. На селах з «благословення» місцевої влади почали масово відкриватися пилорами, які в багатьох випадках приймають крадену деревину. Скажімо, в одному тільки селі Стобихівка Камінь-Каширського району сьогодні функціонує шістнадцять (!) приватних пилорам, які працюють, по суті, цілодобово, а у найближчий час, за словами самих же селян, їх кількість може збільшитись до двадцяти. Ярослав ГАВРИЛЮК. Далі буде
