Курси НБУ $ 29.25 € 30.77
«Усе, що зробили люди, можна полагодити»: розмова з механіком, який... вирощує квіти*

Юрій Волох: «Нині лише моя робота, внучка і квіти можуть підняти мені настрій».

Фото з особистого архіву майстра.

«Усе, що зробили люди, можна полагодити»: розмова з механіком, який... вирощує квіти*

Найбільша цінність будь-якого підприємства — ​люди, що тут працюють. Професіонали, фахівці, віддані своїй справі і готові рухатися до спільної мети. Саме такі й становлять основу успіху. І саме про таких, які творять історію найбільшого на Волині агропідприємства, ми хочемо вам розповісти

Руки Юрія Волоха завжди в мастилі, а його одяг пахне ремонтним цехом. Він простий і небагатослівний. Каже, більше звик робити, аніж говорити. На «Вілії» він працює механіком вже майже два десятки років.

За час роботи через його руки пройшли сотні одиниць транспорту, який обслуговує підприємство: від звичайних легковиків і радянських тракторів — ​до сучасних розробок компанії John Deere, пише «Конкурент». Чоловік вірить, що полагодити можна майже все, тому кожне завдання для нього — ​виклик і нагода стати кращим у своїй справі.

 Наша розмова — про непросту роботу механіка на сучасному підприємстві.

— Юрію, ви працюєте на «Вілії» вже 19 років. Ледь не від самого початку його заснування. Чим конкретно ви зайняті?

— Я ремонтую колісні транспортні засоби — ​вантажні, легкові, причепи, напівпричепи…

— Чи можете порівняти свою роботу з роботою лікаря?

— Певною мірою так. Доводиться приймати різні рішення. Як хірург часом збираю агрегати, наново складаю автомобіль, ремонтую те, що стало непридатним за термін експлуатації. Це дуже відповідально і пов’язано з безпекою і самих працівників, і оточуючих. Не можна зробити як-небудь чи сподіватися, що саме полагодиться.

— Що для вас найважливіше у цій праці?

— По-перше, мені цікаво цим займатися. По-друге, є гарна нагорода, а також повага керівництва і колег.

— Як ви стали механіком?

— Ну, саме життя примушує (сміється. — ​Ред.). 19 років тому шеф покликав мене на цю посаду, так я тут і залишився. В армії був механіком. Мені подобається ця робота. Починав ще з вітчизняної техніки, і спостерігаю, як вона стає чимраз новішою.

— Виходить, вам постійно треба вчитися.

— Весь час. І чим більше ти розумієш техніку — ​тим більше усвідомлюєш, що насправді знаєш дуже мало. Щоразу помічаєш нові виклики, яким потрібно давати раду. Досвід важливий. Але робота змушує вчитися постійно. Переді мною ставлять завдання, і я мушу їх виконувати. Шукати можливості полагодити так, аби не залучати сторонніх працівників. Завжди вивчаю інструкції з експлуатації автомобіля. Я маю глибокі теоретичні знання, розуміюся на будові автомобіля, розбираюсь в електроніці, гідравлічних, пневматичних системах. А ще ж є інтернет, який дуже допомагає сьогодні. Деякі речі можна запитати в Гугла.

— Чи є якісь правила, як доглядати за машинами так, аби не доводилося часто їх ремонтувати?

— Що б там не говорили, людський фактор, безумовно, залишається. Треба і водіям вчитися експлуатувати транспортний засіб. Але важливо також, що керівництво не шкодує грошей на його ремонт. Я не ставлю деталей, що були у вжитку. Якщо агрегат вийшов із ладу, то обов’язково проведу капітальний ремонт із заміною всіх необхідних частин. На це все виділяють кошти. Вчасно робимо техогляди. Це продовжує життя автомобілю.

Крім того, намагаємося діяти на випередження. У нас є техніка, яка в період жнив працює нон-стоп. Кожна її одиниця важлива і має бути «в строю».

— Чим ви займаєтеся поза роботою? Вдома теж ремонтуєте техніку?

— Ні, інколи хочеться відпочити і від людей, і від техніки. Я маю землю в приватній власності, займаюся садівництвом. На батьківській ділянці працюю. Маю зо три десятки видів декоративних рослин, великий садок з лохиною і ліщиною.

Мені подобається все, що я вирощую. Особливо кохаюся у квітах. Дружина мені трохи з ними допомагає, але це завжди моя ініціатива і захоплення. Обожнюю троянди.

Чоловік знаходить розраду не тільки в техніці, а й у вирощуванні таких тендітних квітів.
Чоловік знаходить розраду не тільки в техніці, а й у вирощуванні таких тендітних квітів.

 Дружині їх зазвичай не дарую, але якщо вона хоче зробити мені подарунок, то знайде щось в інтернеті, випише і скаже, щоб ішов на пошту забирати свої рози (сміється. — ​Ред.).

Не знаю назв сортів рослин, і більше звертаю увагу на те, як вони виглядають. Стараюся робити так, щоб сад цвів усе літо. Серед троянд маю одну дуже особливу. Зовні вона чорна, а всередині квітки пелюстки залишаються білими. Така-от незвична рослина.

— Ви працюєте з механізмами, але з такою ніжністю говорите про квіти…

— Вони десь одного поля ягоди. Все — ​живе і неживе — ​любить догляд. Коли ти сідаєш в авто, а воно легко заводиться і працює — ​це ж приємно, правда?

Нам же ж, буває, просто притягують неробочі авто. А ми в них вкладаємо час, душу, бажання — ​і вони оживають.

— Чи все можна полагодити?

— Полагодити можна все, але ціна питання може бути великою. У людині не все можна поміняти, а от машини піддаються ремонту. Моя робота схожа на лікарську — ​коли, буває, розбираєш мотор, треба, щоб навколо була майже стерильна чистота, а рухи — ​продуманими і хірургічно точними.

— Ви можете уявити своє життя без цієї роботи?

— Без цього колективу не можу. Бо все це добрі, веселі, дружні люди. Як ті, хто працює в ремонтному цеху, так і ті, хто до нас приїжджає.

— Маєте кому передати свої знання?

— Безумовно. У мене є син, який вже 10 років працює в нашому ремонтному цеху. Щоправда, більше займається електронікою, але я радий, що він пішов моїм шляхом.

Моя робота схожа на лікарську — ​коли, буває, розбираєш мотор, треба, щоб навколо була майже стерильна чистота, а рухи — ​продуманими і хірургічно точними. 

Крім того, багато молодих хлопців із навчальних закладів області приходять сюди працювати за направленням. І мені треба простежити за тим, як вони працюють, чи все у них виходить. У когось горять очі і він тільки й просить: «Дайте щось зробити, покажіть те, покажіть се». А хтось приходить сюди, щоб просто відбути зміну. Я часом по-батьківськи раджу цим молодим хлопцям спробувати щось інше, те, що буде цікаво і до чого лежатиме душа.

Так сталося, що коли я сюди прийшов, мені не було в кого вчитися. Тому вчилися від мене. Але ж щоразу нам надходить нова техніка. Це нові виклики, і мені є куди рости.

— Скажіть наостанок, чи є у вас якась велика мрія у житті?

— Ой, ну мрія… Яке ж то життя без мрії? Звісно, що є, але не якась велика, а проста сімейна. У мене є внучка, і я мрію побачити, якою людиною вона виросте. А ще — ​про відпочинок за кордоном. Хотілося б коли-небудь потрапити на Кубу.

Внучка, як і дідусь, любить Батьківщину.
Внучка, як і дідусь, любить Батьківщину. 

У відпустці мені вистачає городика. Щось посадити, виростити, зібрати. Я дуже тішуся, коли моя праця приносить плоди.

Р.S.: Інтерв’ю було записано 23.02.2022. Ось як звучить відповідь про мрію зараз:

— Основна мрія — ​МИР. Буде він, тоді з’являться й інші мрії. А поки бажаю тільки цього. Нині лише квіти і моя робота можуть підняти мені настрій.

Міла РОСПОПА.

Читайте також: Вуличні фото в шахтарському місті — ​від криворізького майстра.

 

Telegram Channel