Екскапітан корвета «Луцьк» командує кораблем, з якого обстріляли Одесу і Миколаїв: ДБР повідомило йому про підозру в держзраді

Раніше він командував корветами «Луцьк» та «Тернопіль», а у 2014 році зрадив присягу.

Як ідеться в інформації Державного бюро розслідувань, про підозру у державній зраді повідомили колишньому капітану ІІ рангу військової частини, що дислокувалася в АР Крим. У 2014 році він зрадив присягу та залишився у захопленій російськими окупантами частині, відмовившись передислоковуватися до Миколаївської області. Вінничанин присягнув збройним силам рф та продовжив службу в російському чорноморському флоті, пе

Як повідомляє ІА Волинькі новини, фрегатом «Адмірал Макаров» командує українець Григорій Бреєв. На фото, опублікованому ДБР, також він.

 Капітан ІІ рангу Бреєв народився 31 січня 1979 року в селищі Кирнасівка Вінницької області. Потім мешкав у селі Бабчинці, де закінчив середню школу. З 1996 року служив у Збройних силах України. Закінчив Академію військово-морських сил імені Нахімова. Командував корветами «Луцьк»(2008-2009) і «Тернопіль». Остання посада у ВМСУ – заступник командира Севастопольської військово-морської бази. У березні 2014 року переметнувся до росіян. Стосовно нього відкрито кримінальне провадження за ознаками статті 408 КК України (дезертирство). З 2016 року Бреєв є командиром фрегата «Адмірал Макаров».

Дезертир повернувся в Україну у 2022 році з окупантами. Корабель під його командуванням здійснював запуски крилатих ракет по Миколаєву та Одесі.

Наразі слідчі ДБР зібрали достатньо доказів та повідомили колишньому українському військовому про підозру у державній зраді (ч. 1 ст. 111 КК України). Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі до 15 років.

Процесуальне керівництво у кримінальному провадженні здійснює Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

Журналісти телеканалу «Новое врємя» побували у селі Бабчинці, де виріс капітан-зрадник. Там вже нікого з родичів не залишилося. За іронією долі, в будинку, де він зростав, живуть переселенці з Бучі. Вітчим помер у січні, а матері не стало набагато раніше. Як розповідають селяни, вона була швачкою. А родину поважали.

Усі в селі шоковані тим, що їхній земляк віддає накази обстрілювати. У школі навіть залишилися парти з того часу, коли там вчився Бреєв. Зазвичай у школу приїжджають розпитувати про учнів, які досягли якихось висот. Вчителям дуже прикро, що їх розпитують про військового, який причетний до ракетних обстрілів України.

«Прикро і боляче. Він був молодший за мене, я вже була випускниця. Дізналася про нього з фейсбуку. Це був шок. Я одразу згадала того шустренького хлопчика. Він жив з вітчимом, той гарно до нього ставився, мама була порядна. Потім мама з вітчимом розійшлися, коли він був уже дорослим», – розповідає вчителька, яка теж свого часу закінчила цю школу і знала Бреєва, ще коли сама була школяркою.

Після школи йому написали хорошу характеристику, він дуже над собою працював, розповідають педагоги, які його навчали. На одній із зустрічей випускників, куди приїжджав, він переконував, що моряки не раз зверталися на «велику землю» з питанням: «Що робити?» Але, виправдовувався, відповіді не було. Проте він і не вийшов з іншими військовими.

Вчителі додають: можливо, у ситуації, що тоді він зробив такий вибір, зіграла обіцянка матеріальної винагороди. Оскільки в дитинстві у родини великих статків не було. Мати з малим сином приїхала в Бабчинці, коли хлопчик пішов у третій клас, і в цьому селі познайомилася з Михайлом, який став вітчимом Григорія.

«На російському флоті можна було заробити. На українському треба було бути дуже закоханим в Україну… Як тебе сприймали раніше і як зараз всі соромляться, що зрадник саме звідси, з цього села, де ти виріс, яке прийняло вас з мамою. Як соромляться в школі, у якій тобою пишалися, як це боляче усвідомлювати», – розповідає колишня вчителька.

«Якби не ця війна, я могла б ним пишатися. Яка виправка! А тепер не просто прикро, боляче. Як за свою дитину. Виправдань нема цим вчинкам», – додає інша.

На російському флоті можна було заробити. На українському треба було бути дуже закоханим в Україну… 

У 2008 році один з хлопців із того села потрапив на флот служити.

«Коли ми зустрілися, питав його, чому не приїжджає. Казав, що там нікого вже нема. Вразила ця новина, звичайно. Я ж його бачив, і в одному селі виросли, і друзі, однокласники тут…» – розповідає чоловік.

Двоюрідна сестра Бреєва Тетяна мешкає в Києві. Донедавна ще часом вони підтримували зв’язок. З її слів, у брата два роки тому був гіпертонічний криз, він лежав у лікарні. З початку повномасштабного вторгнення з ним вона не спілкувалася. Коли ракетами обстрілювали Київ, як і всі, ховалася в укриттях, а потім втікала до Львова.

« Я з ним востаннє спілкувалась 31 січня – привітала з Днем народження. В мене там мати живе і тітка. Я з матір’ю навіть не спілкуюся. А зараз телефони відключені. За моєю інформацією, він працював в останній час у штабі, на кораблі не був. Наді мною висить такий знак питання, чи це він. Чула по телевізору, і я дуже на нього зла, дуже зла, якщо це він», – каже жінка.

Наостанок мешканці рідного села Бреєва звернулися до нього.

«Я – та дівчинка, з якою ти вчився у школі. Я була випускницею, а ти мене дражнив. Та немає тут нацистів. Ми просто люди, які люблять Батьківщину», – наголошує співрозмовниця.

«Дивилась би на дитину. Щоб зрозумів. Ох! Що ж ти робиш, Гришо? Що ти робиш? Якщо заблукав – виходь на рівну дорогу. Зберися з силою… То так не просто, там сім’я, дитина, а може, й більше дітей. Мами немає, щоб його настановила... Думай, Гришо, думай», – зазначила колишня вчителька капітана-зрадника на питання, що вона йому сказала б при зустрічі.

Читайте також: «Бути росіянином соромно»: майор поліції рф спалив військовий квиток (Відео)