Десятки злодійських доріжок ведуть з тартачків до лісових масивів. Десятки сільських “шпигунів” уважно стежать за кожним кроком лісівника. Достатньо останньому поїхати у віддалений куточок лісу, як в іншому вже “гуляє” бензопила...
Продовження. Початок у номері за 9 листопада.
Десятки злодійських доріжок ведуть з тартачків до лісових масивів. Десятки сільських “шпигунів” уважно стежать за кожним кроком лісівника. Достатньо останньому поїхати у віддалений куточок лісу, як в іншому вже “гуляє” бензопила і деревину відвантажують на пилораму. Для того, щоб викрасти, наприклад, підводу лісу (десь до одного кубометра деревини) і розпиляти його, потрібно десь півтори години. В одному з лісництв провели рейд. Виїхала бригада з шести чоловік перевіряти обхід. Одного порушника затримали, а інший непомітно “вислизнув”, бо обхід величезний, має 600 гектарів і від нього ведуть до села аж шість доріжок. Місцева влада час від часу надуває щоки, спрямовуючи свій сердитий погляд на власників дрібних тартачків, але реальних кроків по наведенню порядку не робить. Складається таке враження, що чиновників самовільні рубки або не стосуються, або просто задовольняють. У Камінь-Каширському районі злі язики говорять, що дехто з посадовців через підставних осіб сам має декілька пилорам. Створюючи вигляд боротьби з лісокрадами, представники влади розсилають на місця листи з вимогою посилити контроль на лісових рубежах, але на тому вся “боротьба” й закінчується. Південні сусіди камінь-каширців — ковельські лісівники, щоб стримати масовану навалу лісових “вікінгів”, вирішили поновити існуючу десятиліттями канаву, яка розмежовує Ковельський та Камінь-Каширський райони. Поблизу села Стобихівка лісова охорона спробувала ліквідувати злодійські доріжки та мости, що прокладені селянами до лісу. Ви б почули, який галас зчинився! Селяни дружно встали на захист шляхів, по яких “пливе” крадена деревина. Чого тільки не вислухали на свою адресу лісівники! У розпачі деякі стобихівчани намагалися навіть... лягати під колеса трактора, який відновлював межу між районами. А що ж місцева влада? Приміром, стобихівський сільський голова Іван Рекачук відкрито засуджує такі різкі дії ковельських лісівників. — Повірте, я даю можливість селянам жити! — не раз заявляв він працівникам лісової охорони. Лісівники завели мову з одним із тих, хто готовий пожертвувати навіть власним здоров’ям, аби відстояти оті доріжки та містки. Це — Степан Сухацький, похилого віку чоловік, член громади Християн Віри Євангельської (“п’ятидесятники”). Степан Гордійович минулого року сам попадався на крадіжках лісу, за що притягувався до адміністративної відповідальності. Викликалися до суду за самовільну рубку деревини і три його сини: Василь, Микола та Сергій, причому Микола — двічі, а Сергія лісівники нещодавно взяли “на гарячому” вже втретє. Щоб вивезти крадений ліс, брати беруть батькового коня. — Як батько синові не дасть коня?! — розводить руками Степан Сухацький. — Дві корови я всього маю і хіба це по-християнськи — штрафувати мене на дві тисячі гривень за крадений ліс? Степан Гордійович так захопився полемікою, що навіть почав викривати ганебні вчинки стобихівських пилорамників: — У нашому селі є шістнадцять пилорам, які по десять кубометрів деревини пиляють щодоби. То де вони беруть той ліс? Стобихівка просто завалена великою кількістю тирси та відходами з тартачків. Колись на крупних лісогосподарських підприємствах намагалися утилізувати відходи виробництва. Сьогодні ж пилорамники лише псують деревину, виходячи з кон’юнктури ринку. Саме з таких тартачків через різних посередників краща викрадена деревина масово вивозиться за межі малолісної України. Пилорами у селах в основному невеличкі, але “зав’язані” вони на можновладцях, а тому ніякі ревізії їм не страшні. СТОБИХІВСЬКІ ’ПРОЛЕТАРІ’ Ліс у нас — державний і, здавалося б, саме державні органи повинні про нього найперше піклуватися. Я поцікавився у лісогосподарському акціонерному товаристві “Тур”, контора якого знаходиться у Ковелі: “Як тут поставлена робота з охороною лісу?” Виявляється, що за останні п’ять років не було виконано жодного судового рішення відносно незаконної рубки лісу в масивах, що належать “Туру”, лісова охорона затримала понад сорок лісопорушників, але й досі з них не стягнуто штрафних санкцій на загальну суму майже сорок тисяч гривень. З цього приводу керівництво товариства неодноразово зверталося до прокуратури області та обласного управління юстиції. Крім відписок — ніякої реакції. Ліс можна викрадати безкарно, адже дехто із злодіїв попадається “на гарячому” вже втретє — і нічого. Суди частково задовольняють позови лісівників, але замість того, щоб сплатити призначений штраф, знахабнілі лісокради знову йдуть незаконно рубати деревину. Найбільше не виконаних судових рішень — по селу Стобихівка. За версією управління державної виконавчої служби Камінь-Каширського району, в цьому селі проживають в основному бідні люди, ну майже пролетарі, а тому з них неможливо нічого стягнути. Але коли заїхати у Стобихівку, то можна побачити нові вулиці і навіть цілі квартали з добротних будинків. Ось лише кілька ілюстрацій цього. По дорозі з працівниками лісової охорони ми зупинилися біля садиби Михайла Осадчука. У дворі — працює пилорама, стоси дощок та іншої продукції. Але за три роки Михайло Семенович не спромігся сплатити 400 гривень штрафу за крадіжку лісу. Під’їхали до обійстя іншого “пролетаря”: теж добротний цегляний будинок, у дворі — стоси керамічної плитки. Проживає тут Володимир Василюк, який тричі попадався на крадіжках лісу і не заплатив 850 гривень штрафу. Пояснення просте: збирав гроші на придбання потриманого автомобіля. Доводиться із сумом констатувати, що судові рішення по суті стають пустопорожнім дзвоном, оскільки вони роками не виконуються. Мешканця одного з хуторів Ковельського району Володимира Зінчука лише протягом року тричі впіймали на краденому лісі. За рішенням суду він повинен сплатити 11,5 тисячі гривень штрафу. Ну й що з того? Працівник прокуратури, прізвище якого я не хочу називати у газеті, порадив лісовій охороні... ще раз спіймати Зінчука під час незаконної рубки лісу, тоді вже, як пити дати, справедливий прокурорський гнів поставить на місце лісокрада. Втім, живе Зінчук посеред лісу і контролювати його дуже важко. Але ще якби-то хто хотів це робити. Ярослав ГАВРИЛЮК. Закінчення буде.
