Про ландшафтний дизайн сільського подвір’я Марія Степанівна Кліщ, мешканка села Смідин, що в Старовижівському районі, либонь, ніколи і не чула, але завдяки любові до прекрасного і до природи зуміла створити на власному обійсті справді райський куточок (на фото)...
Про ландшафтний дизайн сільського подвір’я Марія Степанівна Кліщ, мешканка села Смідин, що в Старовижівському районі, либонь, ніколи і не чула, але завдяки любові до прекрасного і до природи зуміла створити на власному обійсті справді райський куточок (на фото).
Валентина БЛІНОВА
Хто б не йшов цією сільською вулицею, обов’язково стишить ходу перед її будинком, щоб помилуватися незвичною галявиною, на якій за всіма правилами дизайнерського мистецтва облаштована альпійська гірка, на пеньках, що залишилися від старезних ясенів, прилаштовані кошики з петуніями та сульфініями, а чималеньку площу встеляє ніжно-зелений килим трави – ніде ані зілинки, дарма, що літо добігає кінця. Така краса, створена за європейськими стандартами, дивно сусідить із невеличким дерев’яним будинком, якому, напевне, чимало десятків літ. – Це була маленька хатина, яку купила більш як двадцять літ тому, – підтвердила Марія Степанівна. – Мій батько був добрим майстром, добудував ще майже половину хати. Перед нею були справжні зарості, живопліт затуляв від вулиці подвір’я. То ми з дочкою розчистили все, зрізали старі дерева і замість картоплі, цибулі та помідорів насадили квіти, декоративні рослини та дерева. Але спочатку треба було сюди наносити землі з городу, а з лісу та поля – каміння. Та до важкої праці господині не звикати: працювала і в колгоспній ланці, і дояркою на фермі, а коли смідинське господарство опинилося у скруті, перейшла у філіал фабрики «Вижівка» швачкою. І хоча щоденні селянські клопоти не залишали надто багато часу на улюблене захоплення, любов до скороминущих барв, які так швидко в’януть під холодними осінніми вітрами, в Марії Степанівни не пригасла. Навпаки: примножилася, бо тепер уже викохує квіти разом із донькою Наталею та онучкою Іванкою: так уже доля розпорядилася, що господарюють на цьому затишному обійсті тільки жіночі руки. Але, напевне, саме вони і здатні створити справжній рай на землі. Якось господиня поралася в квітнику, а дівчинка, яка проїжджала мимо на велосипеді, зупинилася, вражена побаченим: – Тітко, та у вас справжнісінький райський сад! Селянський практицизм одн осельчан відступає, коли бачать, як на зеленій галявині посеред подвір’я та попід вікнами оселі Марії Степанівни квітнуть, замінюючи одне одного, тюльпани, гладіолуси, чорнобривці, айстри, буяє закордонне різнотрав’я, насіння якого привозить звідусіль Наталія. – Під вікнами насадили майже сорок кущів троянд, – продовжує розповідати господиня про спільне родинне захоплення. – Бувало, полю їх, а сусіди бульбу підгортати зібралися. Не один із перехожих кине зневажливо: «Краще б картоплю полола, а не з квітками бавилася». Але я й з картоплею встигну впоратися. Зате коли комусь букет потрібний чи то на іменини, чи на весілля – всі до мене. Знаєте, квіток я нікому не шкодую. Райський сад троє жінок цієї сім’ї створили і в своїй хатині: веранду і кожну кімнату їхнього будинку прикрашають вазони. Їх уже майже сотня – від традиційних до екзотичних. Як тільки розпочинається навчання у школі, половину з них Марія Степанівна з донькою та онукою переносять у клас, де навчається Іванка. Не стільки задля того, щоб уберегти від холодного подиху осені, а й щоб дитячі душі сприймали і розуміли живу красу, яка повинна-таки порятувати наш жорстокий світ.
