Один мій знайомий за чаркою розпитував у лікаря, чи той бере хабарі...
Один мій знайомий за чаркою розпитував у лікаря, чи той бере хабарі.
— Беру, як усі, якщо дають, бо зарплата мала,— мовив ескулап. — А як дадуть тисячу доларів зарплати щомісячно? — Гм… Буду брати. — А що треба, аби ти не брав? — Страх! Старші люди з якимось мазохістським задоволенням розповідають, як за Польщі погордливо і застрашливо вели себе поліцаї: — Непокора? Пся крев! Та палицею по спині. Розкидав сміття навколо обійстя, не подбав про пожежну безпеку? Штраф такий, що корову продаси. Ото були закони. Звісно, окрім суворих порядків ще й була у бідних селян совість, побожність, порядність. Тому й хат не замикали, а чуже боронь Боже зачепити. Ставка на свідомість в радянський час себе не виправдала. Соціалістичну власність розтягали, як безрозмірну панчоху, бо то все було нічиє і в той же час наше. Тепер, в умовах дикого капіталізму, наші закони, чесно кажучи, аж ніяк не наганяють страху, не викликають елементарної поваги. Ми робимо вигляд, що, наприклад, боремося з порушниками дорожнього руху. Нерідко ця боротьба зводиться до того, що водій підтюпцем спішить до даішника з вкладеною в книжечку асигнацією. А тим часом на дорогах розвертається такий собі театр малих військових дій. Уже в цьому році на дорогах області загинуло більше 120 осіб. Кажуть, у Росії уже в десятки разів збільшили штрафи порівняно з нашими. У редакцію зайшла жінка, котра постраждала через хвацького водія маршрутки (кілька чоловік стали інвалідами), а його навіть не позбавили права сідати за кермо. Оштрафовані на мізерну суму судами більшість водіїв так і не виконали рішення Феміди. А чи знаєте ви, що злочинність в останні роки різко пішла на спад. Звичайно, у звітах. Коли, наприклад, у селянина вкрали його пенсію, то карна справа не порушується, бо вона ж, як правило, менша 600 гривень. Наші народні обранці прийняли такий «демократичний» закон, що коли вкрадено менше вищезгаданої суми, то шахрая не шукають, бо він не злочинець. Не дивно, що люди стогнуть від засилля злодіїв, а крадіжки мобільників стали ніби національною фішкою. Нігілізму у ставленні до законів посприяла наша судова система, яка в ряді випадків проявляє дивну гуманність. Після публікації в газеті «Волинь» матеріалу «Чиновник брав реально, а дали умовно» (про завідуючого відділом транспорту Луцької міськради) знайомий юрист при зустрічі сказав: «Таким чином суд «поховав» закон». Скільки оперативних зусиль було затрачено, скільки доказів зібрано, навіть відео крутили, а чиновник відбувся переляком. Хіба що, можливо, постраждав матеріально. Яка може бути після такого вердикту повага до законів? В останні роки до реального ув’язнення за хабарі засудили хіба що двох митників і це при тому, що автоклондайк насичував навіть столицю респектабельними машинами. А, може, якраз і завдяки цій обставині покарання оминало? Це при тому, що в радянські часи навіть за незначні суми хабарників обов’язково позбавляли волі. Як бачимо, є в нас і суворі закони, але вони не діють, бо підхід до їх застосування з певних міркувань вибірковий. Тому й побутує думка в суспільстві: якщо є гроші і зв’язки, то ніякі драконівські закони не страшні. Спробуйте спростувати цей вислів, панове правоохоронці і політики. Нашим діячам у період виборів дуже болить тема підтримки дрібного і середнього бізнесу. Вони навперебій його захищають, хоча й сходяться на тому, що свідомість низька — у конвертах виплачують зарплату. Підприємців я спеціально не вибирав — так собі, вислухав, які побажали висловитись. — Я вже відбізнесував,— сказав Микола.— Коли переганяв автомобілі й заробив трохи грошей. Відкрив майстерню і найняв сім спеціалістів. За півтора року я пережив як ураган чотири звичайні й одну комплексну перевірки. Це скільки потрачено нервів і грошей. Знайшли якусь давню статтю про неправильне використання води, хоча у мене і був договір з «Водоканалом» і справна оплата. Я зрозумів, що треба змотувати вудочки, бо піду з торбами. Представник середнього бізнесу Сергій розповів, які в нього склалися стосунки з податківцями: — До мене приходять з уже визначеною цифрою: треба, мовляв, добровільно поповнити бюджет, так тисяч на тридцять. Тож починається торг. Складаються навіть акти на будівельні роботи, яких у нас не відбувалося. Це не так важливо, аби я поповнив бюджет. Дивлячись на яких «тачках» їздять чиновники, як у них обставлені кабінети, які особняки мають, у підприємця, що гарує з ранку до ночі, виникають крамольні думки: як обійти закон. Слова фермера Віктора: — Про що там говорити, якщо вишукують кожну шпаринку, щоб накрити штрафом. А ось уже 50 тисяч ПДВ так я і не отримав. Де і ким прокручуються ці кошти? І йдуть люди, навіть по натурі своїй чесні, на всілякі хитрування й грубі порушення. Ну, скажіть, яким чином респектабельні заклади харчування, що вечорами переповнені людом, можуть бути нерентабельними у звітах? Хто повірить, що у банках клерки отримують мізерію? Яким чином виживають будівельники, за безцінь закладаючи фундаменти? Чому в курортній зоні гривні лягають товстим шаром на благодатну землю, як листя восени? Бо жодним законам цю сферу приватного бізнесу не регламентовано. Чи не тому це відбувається, що в Криму приватні пансіонати, готелі належать крупним урядовцям і, кажуть, якби їх вивести з тіні, то в бюджет щороку надходило б два мільярди гривень? Тож наші бази на Світязі, де беруть якихось сто доларів за добу, не сплачуючи податків, мізерія. Велику, скажемо так, просвітницьку роботу в суспільстві по зневазі до законів проводять політики, які знаходяться по різну сторону Дніпра. Щодня ми чуємо про несплату податків в чужому таборі, махінації з ПДВ, офшорні зони, приватизацію об’єктів за копійки. І всі ці крадіжки у державі (у нас з вами) сходять олігархам з рук. Дивно виглядають наші делегації, які вже більше десяти років гуляють по всьому світу за державний кошт чи за рахунок всіляких грантів, вивчаючи законодавство, бізнес, систему управління. А толку? Чому хоча б не запровадити жорсткий американський спосіб боротьби з неплатниками податків? Кого в нас із товстосумів посадили у кутузку, або, як колись говорили, в боргову яму? Чи не повсюдно люди запитують: «А звідки у державного чиновника, політика, народного депутата такі прибутки?». Нібито це завдання правоохоронних органів — довести, що їхні мільйони нажиті нечесним способом. Робота марудна, невдячна, небезпечна і ніхто цим не займається. Першими на початку проголошення незалежності держави цю самостійність зрозуміли митники та колишні завбазами, особняки яких почали виділятися в райцентрах і селах, як єгипетські піраміди. З декларацій політиків про їхні прибутки народ сміється, наче з кумедних мультфільмів. А ось в деяких цивілізованих країнах чиновникам самим доводиться підтверджувати документально, звідки в них новий автомобіль чи котедж. Що робили б наші міністри, високопоставлені правоохоронці, судді, податківці, митники тощо, якби довелося рахувати вартість тільки їхньої нерухомості від Карпат до Криму, записаної на стареньких родичів? Ось чому застряв у Верховній Раді законопроект про податок на нерухомість (зрозуміло, що йдеться не про ветху хату бабусі). У народі давно і вперто говорять, що риба гниє з голови. Те, що країна займає за рівнем корупції місце далеко за сотнею, посприяв і дисбаланс влади. Тепер вже ні укази Президента, ні розпорядження Кабміну, ні прийняті закони Верховною Радою не виконуються. Тим більше, що вони суперечать одні одним. Не кажучи вже про ефективність правоохоронної роботи. Скільки серйозних звинувачень прозвучало на адресу суддів Конституційного суду (СБУ не даремно займалась!), окремих діячів, як ось Щербаня, Шуфрича, Ківалова тощо. Не розкрито резонансні справи і вся ця говорильня не дала ефекту. Якщо і є масштабні бандити, то вони не в тюрмах. Прості люди звертаються у прокуратуру і запитують, чому посадили сина за дрібну провинність, а в країні розкрадаються мільйони? На очах у всього суспільства викидаються величезні кошти на вибори (до речі, підприємці кажуть, що в цей період їм дають дихати вільніше). Це що — внески членів партій? Думається, що це кошти, які не обліковані в мільйонерів, котрі проходять в депутати за партійними списками. А вони аж ніяк не схожі на альтруїстів-благодійників, отже, в майбутньому застосують подвійну бухгалтерію у своїх маєтностях, подвійну мораль у стосунках. Чи може бути повага до закону, якщо він діє вибірково, є інструментом міжпартійної і міжкланової боротьби: для своїх — безкарний дерибан на повну котушку, а для чужих — є засобом розправи і зведення рахунків. Хоч негідник, але свій? У нас вже існує своя — донецька, закарпатська, столична і т. д. — законність. Згадаймо хоча б вільні донецькі зони, що дестабілізують вітчизняну економіку. За радянської влади, як кажуть спеціалісти, закони були прості й зрозумілі, бо над ними працювали науково-дослідні інститути. Тепер це часто плід лобіювання чиїхось інтересів. Кажуть, податкове законодавство настільки заплутане, що для підприємців стало китайською грамотою. У народі з’явилася ностальгія за сильною рукою. Демократія ототожнюється з беззаконністю й анархією. Хоча будь-яка влада повинна бути під контролем законів, інакше наслідки цього процесу будуть такі, які вже ми проходили. Нині урядовці говорять про ефективність виконавчої вертикалі влади в Росії. То чому ж досвід не використовують, якщо це не веде до культу особи? У нас невідомо хто ким і чим керує, бо є люди Президента, Януковича, Ахметова, Тимошенко… І всі підминають під себе закони. Це, як відомо, розповсюджується і на силові структури. А це вже небезпечно. Досить згадати головного міліціонера країни Цушка, котрий показав, як вибивати черевиками двері в Генеральній прокуратурі. Тож і надалі залишається актуальним прислів’я: «Закон, що дишло, куди повернеш, туди й вийшло».
