ДІД ПАВЛО ЗНАЄ ТАЄМНИЦЮ ВОДИ

Павло Сиротюк за допомогою звичайної вишневої гілки точно вказує на місце, де найкраще копати колодязі, щоб в них завжди була чиста джерельна вода.

Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, Василь УЛІЦЬКИЙ


КРИНИЦЯ У «ДВАДЦЯТЬ ПОВЕРХІВ»
...Секундомір увімкнено. Я починаю крутити корбу. Один оберт, два, три... На тридцятому уже трохи захекуюсь. І лише на 66-ому оберті, через дві з половиною хвилини, моє відро поцілувало воду.
— Недарма кажуть, що треба потрудитися, щоб з криниці водиці напитися, — усміхається Галина Білоус. Сімдесятирічній жінці у порівнянні зі мною, тридцятитрирічним, на це йде значно більше часу.
— То є файна зарядка, — продовжує вона, — особливо, коли перед святами треба зайнятися праннєм, а в башні на кілька днів вода відключена. Усі сусіди тоді до мене прибігають — вода тут ніколи не пересихала. То ше чеська криниця, тут була їхня кольонія, бачите, як широко вимурувана, а так тільки колись робили. Дід мій казав, що глибина її 66 метрів.
Як переконатися, що це правда? Василь знімає ремінь і приміряє його до довжини ланцюга — виходить близько 90 сантиметрів на один оберт. Далі нескладна арифметика: обертів 66 — тому до води метрів 60. Та це ж будинок у двадцять поверхів!
І тут осяває думка: «Треба ж діду Павлу розповісти, яку смачнющу воду ми пили із 60-метрової криниці у селі Сенкевичівка Горохівського району!» Тим паче, що під час останньої зустрічі ми домовились, що викопаємо разом колодязя...
«ЧАРИ» ВИШНЕВОЇ ГІЛКИ
...Йому ще не було й восьми років, коли польські інженери, які були частими гостями його батька — урядника села, одного разу показали, як можна за допомогою звичайної вишневої гілки дізнатися, де знаходиться неглибоко в землі джерельна вода.
Секрет простий: гілочка вказує на те місце, де є в землі джерело. Для цього вирізається вишневий пагінець, але такий, що відростає за рік, і частина минулорічного відростка. Гілочка повинна мати два приблизно однакові відгалуження (за формою подібна до латинської літери Y). Тоді беремо її за кінці цих відгалужень і водимо над землею на висоті до 30 сантиметрів: якщо в цьому місці є джерело — гілку різко, ніби магнітом тягне донизу, а потім раптово, як від пружини, відкидає вгору. Тут і треба копати криницю.
Щоправда, вперше застосував цю науку Павло Сиротюк лише у 1956 році, коли був на заробітках у Дніпропетровській області. Тамтешній голова колгоспу попросив їх викопати у балці криницю, мовляв, «на низині буде ближче до води».
— А я собі подумав: глибина балки понад три метри, як то люди звідти воду носитимуть, особливо взимку? — розповідає Павло Гнатович. — І тут мені згадалася наука польських інженерів. Знайшов вишневу гілочку, поводив нею, як учили інженери, і гілка мені вказала місце зовсім не в балці. Голова колгоспу до мене: «Ти глупий, тут вам доведеться копати зайвих три метри, а в балці до води ближче». — «Нічого, — відповідаю, — то ж наш, а не ваш труд»! Хто з такої крутої балки зимою воду носитиме, га?»
... Коли ми тільки шість кругів у землю пустили, вода як зашумить, як почне бити джерело! Підходить до мене здивований голова колгоспу, плескає по плечу і каже: «Пробач, я ж не знав, що ти на цьому розумієшся».
Відтоді звичайна вишнева гілка і зробила Павла Гнатовича Сиротюка знаменитістю не тільки у його рідному Крушинці, а й в навколишніх селах Любомльського та Шацького районів. «Хочете, щоб в колодязі була хороша вода — ідіть до діда Павла», — кажуть про нього.
«ДЕ Я ШУКАВ, ПОМИЛКИ НЕ БУЛО!»
... Зізнаємось, коли за його наукою гілку почало вести до землі, аж мурашки забігали по тілу. «Є!» Але Павло Гнатович лише усміхнувся: «Це ще не джерело. Сьогодні йшов дощ, земля дуже волога, тому гілка всюди чутлива, найлучче вона показує потрібне місце у суху і безвітряну погоду... А ось тут вже можна копати колодязь», — через кілька кроків вказує він. І справді, у цьому місці гілку ніби магнітом різко потягнуло вниз, а потім як від пружини підкинуло вгору.
— Але ж на Поліссі, де не копнеш — там вода, можна і без гілочки обійтися? — не здавались ми.
— Ага, на Поліссі часто-густо попадається глинистий грунт, де до води дуже далеко, або вона дуже мутна. Раз із сусіднього села приїжджає до мене чоловік і каже: «Дядьку, виручайте, я вже 12 кругів у землю впустив, а все біжить суцільна глина». Поїхав з ним. Взяв гілочку і вона мені показує, що місце для колодязя вибрали неправильне. Відійшов кілька метрів вбік — і гілочка вказала, де є джерело. Почали копати і швидко натрапили на воду.
— Павле Гнатовичу, траплялося таке, що ви помилялися у виборі місця?
— Де я шукав, помилки не було! А викопав я не один десяток колодязів, ще й вас навчу, — гордо сказав тоді він.
ЗА ХЛІБ І ВОДУ НЕ ДЯКУЮТЬ
...У руках діда Павла знову була вишнева гілка. Як і тоді, коли ми бачились востаннє, коли він демонстрував нам «чари» вишневої гілки і коли ми домовились, що викопаємо разом колодязь. Тільки цього разу гілка в його руках не слухалась. Випадала з рук. Баба Настя вставляла її йому в руку, а гілка-непослушниця зрадливо висковзувала і висковзувала...Коли ж якось вдалося її закріпити між неслухняними пальцями, баба Настя почала своїми скоцюрбленими пальцями поправляти йому волосся.
А з його очей текли сльози. Після паралічу Павло Гнатович не може сам добре їх витерти. Йому важко говорити. Але дід Павло зібрався із силами і все ж відповів на наше запитання, яку найбільшу подяку отримав від людей за те, що дарував їм джерельну воду: «А за хліб і воду не дякують...».