НАОДИНЦІ З ПРИРОДОЮ: під білим снігом – біла хризантема…

Минулої суботи смакувала мороженою малиною. І не з хатньої морозильної камери. Провідала свій малинник — і не впізнала його.

Усі до одного кущі повигиналися химерними дугами, так що і корені, й крони опинилися під снігом. Бо перший листопадовий снігопад був он який густий! Підняла одну гілочку, визволила від снігу, а вона й віддячила мені кількома червоними мерзлими ягідками.
Цьогоріч малина порадувала небувалим урожаєм. Ще перед самою Покровою назбирала сім літрів відбірних ягід. А от пагонів заміщення – негусто. Мабуть, на другий рік буде недорід.
Поруч з малинником – рядок хризантем. Їх також ледве видно під снігом. А піднімеш гілочку, струсиш сніг — і ще тішать око останнім буянням кольорів: жовтого, помаранчевого, бузкового, білого… Така сумна, така холодна тема: під білим снігом – біла хризантема.
А ще сумно на душі від того, що на першому снігу, що ліг довкола батьківської хати, — жодної стежинки, жодного сліду, ні татового, ні маминого… Можливо, їхні душі й прилітають сюди, щоб провідати свою земну оселю, але душі слідів не лишають. Навіть на першому снігу…