Страшний сон закінчився: волинянка дочекалася коханого з рашистського полону

Чоловік волинянки Світлани Дмитрик у день трагедії в Оленівці був у тому пекельному бараці, в якому рашисти знищили наших захисників. Про це у фейсбуці розповідає журналістка Софія Калюжна, яка після знищення наших військовополонених взяла інтерв'ю у пані Світлани для газети «Кур'єр Люблінський».

«Це якийсь страшний сон! Я знала, що мій чоловік в полоні, але він живий. Чекала і вірила, що зовсім скоро його обміняють і він повернеться додому. Те, що сталося в Оленівці, в колонії для українських полонених, виходить за рамки здорового глузду. Після вибуху і пожежі там, в інтернеті з’явилися списки вбитих і поранених. Свого чоловіка знайшла у списку поранених. Потім ці списки зникли. Офіційної інформації від російської сторони немає. Від української – також. Через «сарафанне радіо» мені повідомили, що мій Арсен знаходиться в лікарні у Донецьку. Поранення не важке. Я не можу назвати прізвище цих людей, але я їм вірю і чекаю на офіційну інформацію», – так описувала свої переживання Світлана Дмитрик понад місяць тому.

Світлана родом з Ковельського району. Арсен – з Тернопільської області. Познайомились на весіллі в Тернополі у 2014 році. Тоді він сказав, що хоче піти в «Азов». В батальйоні – з перших днів створення. Арсен Дмитрик, офіцер, майор, командир мінометної батареї, позивний «Лемко», разом з побратимами мужньо захищав Маріуполь на «Азовсталі». З 2019 року разом з ним «несла службу» дружина.

Останнє його повідомлення було: «Кохаю тебе! До зустрічі!». І все.

«Ми ще не були одружені, коли Арсен запропонував переїхати у Маріуполь. Я довго не вагалася, адже була впевнена у ньому. Працювала перукарем, він служив у війську. Через рік зробив мені пропозицію і ми одружилися. 21 лютого він забрав мене з роботи і сказав, що я повинна їхати додому. Я, звичайно, була категорично проти: казала, що самого його не залишу в Маріуполі. Сказав, що це лише на 2 тижні, поки все втихомириться, бо лунали погрози зі сторони росії, а потім я повернусь. Я так розумію, що вони теж не сподівалися, що буде повномасштабна війна.

24 лютого зателефонувала подружка і повідомила, що розпочалась війна. У мене мурашки по тілу і якийсь ступор. Потім написала і запитала в чоловіка: як він. Він відповів, як в принципі і завжди, що «все добре», «все файно», «все прекрасно», «працюємо». Я відчувала його настрої. Вже перед виходом з «Азовсталі» приходили зовсім інші повідомлення: «нормально», «хреново». Такі слова вже писав. Це – очевидно. Вони були у важкій ситуації, на їхніх очах гинули побратими.

Крім того, його менший рідний брат теж служив в «Азові». З 15 березня пропав, значився безвісти зниклим. Арсен дуже переживав за брата, шукав його. Потім російська сторона підтвердила, що він у полоні, але від нього не було жодного повідомлення, дзвінка чи якоїсь звістки.

Перед виходом було кілька позитивних повідомлень. Ми говорили про майбутніх дітей. Він скидав фото з бородою. Казав, що не стрижеться, бо хоче, щоб я його підстригла, хоча потім на відео я бачила його з іншою зачіскою. Вони один одного стригли. У день виходу, 20 травня, сказав, що його довго не буде на зв’язку, про нього будуть повідомляти інші люди. У мене почалась паніка, бо він мені не казав про ту, так звану «евакуацію». Тоді я запитала чи мені хвилюватися. Він сказав, що «все добре, є більше шансів на життя». Останнє його повідомлення було: «Кохаю тебе! До зустрічі!». І все.

Чекаю його вдома, підтримую його батьків як можу, які дуже переживають за синів. Телефонувала у військову частину, у «Червоний Хрест», щоб дізнатися хоч якусь інформацію про чоловіка. Одні казали що він на, підконтрольній росії території, у ДНР, інші називали Оленівку.

До речі, нещодавно був дзвінок з «Червоного Хреста». Мені сказали, що мій чоловік знаходиться в Оленівці, з ним все добре. Російська сторона підтвердила його на обмін. Я вірила і сподівалась, що це станеться дуже швидко. І тут така трагедія. Я не знаю за яким принципом їх відбирали і переселяли у той барак. Але, те, що їх хотіли вбити, це – очевидно, адже міжнародну організацію «Червоний Хрест» не допустили росіяни в колонію. Інформації не багато, а офіційної зовсім не має. Я чекаю, що найближчими днями вона з’явиться і все проясниться. Я вірю, що всі хлопці повернуться додому живими», – висловила тоді впевненність Світлана Дмитрик. Її надія не була даремною.

 

 

 

 Останні новини:

• У Німеччині в ДТП розбився волонтер з Луцька, який їхав за гуманітарною допомогою (Фото).
• Знову трагічна звістка: на війні загинув 24-річний Герой з Волині.
• Українські захисники витягнули з моря і знищили небезпечну міну (Відео).
• Ще 400 окупантів вертольотом і 9 танками відправилися на концерт до кобзона: свіжі втрати ворога станом на 22 вересня.
• З полону повернули вагітну медикиню з Рівненщини Мар'яну Мамонову.

Усі новини російсько-української війни – тут.