Як склалась доля Наталії Кириченко, переможниці першого міжнародного конкурсу краси на Волині, проведеного 11 років тому в Луцьку
Як склалась доля Наталії Кириченко, переможниці першого міжнародного конкурсу краси на Волині, проведеного 11 років тому в Луцьку
МАЙБУТНЯ КОРОЛЕВА ПРИКРАШАЛА СЦЕНУ – Даруйте, що довго не відписувала. Нарешті знайшла трохи вільного часу. В Америці дуже ритмічно збігає час, просто не встигаєш всього робити, – так почала свій лист Наталія Кириченко. Колишня лучанка вже сім років проживає у Сполучених Штатах. Однак, як зізналась Наталка, їй було приємно, що про неї не забули на батьківщині, і вона із задоволенням ще раз згадала про те, як усе відбувалось 11 років тому. З КНИГИ «РЕКОРДИ ВОЛИНІ»: Перший міжнародний конкурс краси на Волині був проведений 29-31 жовтня 1992 року в Луцьку в приміщенні драмтеатру. Першою найчарівнішою волиняночкою стала лучанка Наталя Кириченко. – На Заході з переможницею конкурсу краси починають працювати продюсери, шукають для неї вигідні контракти, – розповіла Наталка. – У нас все по-іншому. Перемогла – значить молодець, а далі дій сама, наскільки тобі розуму вистачить. Але особливих ілюзій я тоді не мала, та й крім цього батьки мені постійно нагадували, що навчання – найголовніше. Я тоді навчалась на першому курсі Львівської Академії мистецтв. Але перший волинський конкурс краси залишається, і я думаю, що залишиться, одним з найприємніших спогадів у моєму житті… Ви запитуєте, чи була для мене перемога сюрпризом? Звичайно. Коли вперше побачила оголошення про конкурс, рішення взяти у ньому участь прийшло до мене миттєво. Це було вперше на Волині, все виглядало загадково і цікаво, а коли тобі 18 років, то хочеш себе в чомусь проявити. Маючи на той час параметри 94-65-95 см при зрості 173 см, я надіялася, принаймні, дійти до фіналу і виграти “Міс глядацькі симпатії”, але доля подарувала мені корону Волині. На кафедрі “Моделювання одягу” мою авантюру з конкурсом підтримали і навіть надали відпустку на два тижні. Батьки теж були «за». До конкурсу я особливо не готувалась, але довелось самій вчитись правильно ходити по сцені, робити зачіску…Тепер з посмішкою згадую, як за кілька годин до початку, я – конкурсантка, з бігудями на голові і поверх пов’язаною хустиною, прикрашала сцену. Вирізала з фольги зірочки і наклеювала на декорації, розставляла вази з квітами. Тоді мені, як майбутньому художнику, особливо хотілося, щоб все було дуже красиво... Щоправда, такі конкурси – це завжди велике нервове напруження, заздрощі, а інколи й відверті образи з боку конкуренток. Було боляче до сліз, коли після того, як мені вручили корону, і під гучні оплески глядачів опустили завісу, одна конкурсантка, яка не перемогла, кинула з обуренням свій подарунок на підлогу й істерично вигукнула: – Кириченко конкурс підкупила! Це несправедливо, що вибрали її! ДІТЕЙ ВИХОВУЄ В УКРАЇНСЬКОМУ ДУСІ Ставши найкрасивішою дівчиною Волині, Наталка після цього перемогла ще і у Львові на конкурсі “Міс “Високий замок”, дійшла до півфіналу конкурсу “Міс Україна-93” в Києві. Однак теперішня її американська прописка до такої активної конкурсної діяльності ніякого відношення не має. Все відбулось доволі прозаїчно. У Львові Наталка познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Мирославом, який тоді вже був відомим дизайнером. А коли його запросили на роботу в США, разом з чоловіком подалась за океан і Наталка… – Мирослав за фахом – художник-дизайнер, моя спеціальність – моделювання костюма. Наша освіта надає нам великі можливості в Америці. Чоловік розробляє дизайни інтер’єрів, я йому в цьому допомагаю. Американці люблять ексклюзив. Чи не найбільш несподіваним відкриттям, яке я зробила в Штатах, оглядаючи їхні помешкання, було те, що у багатьох випадках за інтер’єром легко визначити національність хазяїна. Однак в їхніх будинках все дуже нагромаджено – багато антикварних речей, портретів членів родини, ваз, усіляких рослин… У цьому нагромадженні нема ніякого смаку. І моя робота – зробити усе це стильним. А до цього треба прикласти душу. Бо труд, на мою думку, – це любов, яка видима. Але найголовніше у житті Наталки, як вона пише, – “бачити довкола себе щасливі обличчя дітей”. А їх у неї з Мирославом троє. Найстаршому сину Дмитрику – шість років, середульшій Діаночці – чотири з половиною роки, а крихітці Лідочці – усього чотири місяці. – Ми намагаємось не розчинитися в американському суспільстві і пам’ятати, що ми – українці. Стараюся навчити дітей наших традицій. Читаю з ними українські книжки, мої діти знають нашу абетку і рахують до двадцяти українською. Досі не забула, як у Києві на конкурсі “Міс Україна” українською розмовляла лише я і ще одна дівчина зі Львова... Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, Василь УЛІЦЬКИЙ. Фото авторів. На фото: Наталка з дітьми.
