СТОРГУВАЛИСЬ ЗА СПИНОЮ ДИРЕКТОРА

Як продали контору державного підприємства комерційній структурі

Віримо, що товариство з обмеженою відповідальністю «Агровіта», яким керує Сергій Копитко, має велике майбутнє. Можливо, воно згодом годуватиме всіх трудящих Луцька. Недаремно ж майно ВАТ «Луцький комбінат хлібопродуктів № 1» перейшло (на законній основі, зрозуміло) у власність комерційної структури. Віримо, що такому фінансовому кораблеві потрібна затишна гавань. Зокрема, бізнесмени око поклали на триповерхову контору, яка в різних частках належить ВАТ «Луцький комбінат хлібопродуктів № 1» та обласному дочірньому підприємству державної акціонерної компанії «Хліб України».
Від потужностей комбінату хлібопродуктів № 1 залишились ріжки та ніжки. Воно в боргах, як в шовках. Можливо, керівник підприємства Іван Кравчук з поклоном підійшов до «Агровіти»: виручайте, забирайте останнє — наші кабінети, все одно толку ніякого.
З державним підприємством — складніше, його не підведеш під банкрутство. А об’єкт — заманливий. Стіни високі у кабінетах, як у церкві. Генеральний директор ДП ДАК «Хліб України» Володимир Жгутов, який працює на цій посаді з 1998 року, підрихтував конторське приміщення і воно виглядає пристойно.
А тут ще мудрі голови із занепалого комбінату на чолі з Іваном Кравчуком і залучених юристів знайшли «цвяха», який у свій час загнав у майнові стосунки двох різних структур Фонд державного майна України. Організатори афери, видно, сподівалися вбити того цвяха у заготовлений хрест для ДП ДАК «Хліб України».
Трохи з історії цього «маєтку». У 1965 році за рахунок централізованих капітальних вкладень було збудоване приміщення для апарату виробничого об’єднання хлібопродуктів і Луцького комбінату хлібопродуктів № 1. Та ось настала приватизація з її пошуками чесного і підприємливого власника. У 1997 році міністр агропромислового комплексу Юрій Карасик видав наказ про «закріплення нежилого приміщення по вулиці Івана Франка, 53 в Луцьку» за двома власниками. Обласне представництво ДАК «Хліб України» отримало частину приміщення сумарною площею 379,9 кв.м, а комбінат хлібопродуктів — 703. Очевидно, через те, що представники ДАК повинні були керувати, а ВАТ виробляти продукцію і процвітати в ринкових умовах.
ФДМУ (з подачі, звісно, регіонального відділення) видав наказ № 33 АТ від 10.08.1998 року про передачу нерухомого майна у власність ВАТ «Луцький КХП № 1», куди увійшла «контора цегляна триповерхова». Оце й був той цвях, на який розраховували. Працівники регіонального ФДМУ нині стверджують, що так було записано в бухгалтерських документах Луцького КХП № 1, отже, все було зроблено правильно: пишемо контора, а маємо на увазі... її частину. Однак, якщо так грамотно було записано, то чому 14 листопада 2002 року ФДМУ довелося вносити зміни, уточнюючи, що ВАТ належить лише частина нежилого приміщення? Чому виникла така нерозбериха і хто її автор? Адже нею вигідно скористалися голова правління ВАТ Іван Кравчук та його партнери. У 2002 році «контора цегляна триповерхова» була продана ТзОВ «Агровіта».
Цікавий документ — акт прийому передачі майна згідно з договором купівлі-продажу. Тут значиться такий юридичний казус (цитуємо): «Комісія в складі голови правління Кравчука Івана Степановича з однієї сторони та директора ТзОВ «Агровіта» Копитка Сергія Андрійовича, з іншої сторони, провела приймання-передачу основних засобів на підставі договору купівлі-продажу». Ось ці дві поважні «комісії» оволоділи і приміщенням, на якому висить вивіска ДАК «Хліб України» і в ньому знаходиться генеральний директор підприємства Володимир Жгутов із працівниками. Спочатку був натяк з боку нових власників: мовляв, якщо будеш сидіти тихо, то поки ти тут директор — не виженемо. Але коли побачили протест з його боку, то поставили вимогу про укладення угоди на оренду контори з «Агровітою», пообіцяли виселити через суд.
На щастя, організатори сумнівного торгу переоцінили свої сили і можливості. Не всі коліщатка заведеного і змащеного механізму крутилися в один бік. Господарський суд під головуванням першого заступника голови Валентини Пахолюк ухвалив: договір купівлі-продажу від 26 вересня 2002 року між ВАТ «Луцький КХП №1» та ТзОВ «Агровіта» щодо продажу триповерхової контори вважати недійсним. Ще й судові витрати віднесли на рахунок високих «комісій».
Продавець і покупець так поспішали оформити торг, що допустилися деяких елементарних помилок. Зокрема, в угоді йшлося про сплату 41 тисячі гривень, а це оцінка лише приміщення, яке належить ВАТ. Чому ж так упевнено виганяли працівників державної організації з кабінетів, якщо навіть за їхнє приміщення не заплатили? Ще трохи — міліцію викликали б.
Такий гешефт не відбувся б, якби у керівників комерційних структур не було деяких симпатиків в інших організаціях. Ось що пише перший заступник начальника регіонального відділення ФДМУ Василь Крутій у листі до начальника обласного бюро технічної інвентаризації Леоніда Баглая: «З документів, які надійшли до регіонального відділення з ФДМУ, нам стало відомо, що Волинським БТІ із-за приховування цих даних (частина будівлі — державна. О.Н.) ВАТ «Луцький КХП № 1 помилково було зареєстровано право власності на всю будівлю по вулиці Івана Франка, 53». Із цього дипломатичного послання мимоволі напрошується висновок, що керівник підприємства Кравчук пустив у хід міх хитрощів і обвів навколо пальця усе БТІ. Насправді досить було працівникам бюро звернутися за документами щодо спірного питання до Володимира Жгутова і їм відкрилася б істина. Але працівники БТІ навіть інвентаризацію робили начебто крадькома, у відсутність генерального директора підприємства, який перебував у відрядженні в Одесі. Більше того, 22 червня 2000 року було відправлено листа за номером 261 начальнику обласного БТІ Леоніду Баглаю з клопотанням про виготовлення технічної документації на свою частину контори. Оплату гарантували. За словами Володимира Жгутова, відповіді від організації, якогось роз’яснення вони не одержали.
23 жовтня 2002 року після купівлі-продажу контори Володимир Жгутов знову звернувся з таким же проханням до обласного БТІ. Леонід Баглай на цей раз в установлені законом строки повідомив, що «право власності на будівлю... зареєстровано за іншою юридичною особою». Мовляв, поїзд уже пішов.
Після цього Володимир Жгутов 25 грудня 2002 року звернувся до міського прокурора Олександра Охрімовича з проханням розібратися і приклав до листа копії необхідних документів. Як твердить генеральний директор, відповіді не отримав. Коли зайшов до заступника прокурора міста Миколи Біляка, котрий розглядав цього листа, то застав там Сергія Копитка, аргументи якого, мабуть, виявились вагомішими.
Залишається лише дізнатися, чому службові особи не змогли захистити державні інтереси. Чому симпатії чиновників виявились на стороні комерційних структур? І тільки господарський суд виявився на висоті своїх повноважень, хоча зупинити заповзятливих покупця і продавця цілком було під силу насамперед начальнику обласного БТІ Леоніду Баглаю.
Олександр НАГОРНИЙ.