Розкрадання лісів на Волині набуло нечуваного раніше розмаху, а у тому ж Камінь-Каширському районі його вже можна назвати екологічним лихом, на яке чомусь всі закривають очі...
Закінчення. Початок у «Волині»за 8, 11 листопада.
Трапляються у волинських лісах нештатні ситуації. Житель села Стобихівка Петро Балецький попався із краденою деревиною і так розсердився на рішення суду, що разом зі своїми спільниками побив старшого майстра лісу Зарічанського лісництва лісогосподарського акціонерного товариства «Тур» Віталія Шеремету. Камінь-Каширський райвідділ міліції кримінальну справу вже хотів «спустити» на гальмах, але після появи у «Волині» статті про цей інцидент втрутилася обласна прокуратура, і Балецький був засуджений до чотирьох років позбавлення волі умовно. Однак на шлях праведний він так і не став. У серпні цього року його знову затримали під час крадіжки лісу. Таких прикладів можна наводити ще багато. Злодії, відчуваючи повну безкарність, продовжують свою брудну справу. Дивишся на оцю вакханалію беззаконня і мимоволі виникає питання: «А чи є у нас взагалі правова держава?». «Вони, пройдисвіти, дізнались, що то химера, не злякались і чинять шкоду у садку», — писав ще колись відомий байкар Леонід Глібов. Але хто ж дав право чиновникам, які «сьорбають» з державного «казана», створювати такий химерний імідж для нашої держави? ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ НАМ ЩЕ ДАЛЕКО Чи спроможне лісогосподарське відомство забезпечити надійне збереження державних лісових ресурсів? Є чимало спеціалістів, які твердять, що ні. Наприклад, щоб зрубати сушнякове дерево, держлісгоспу необхідно зібрати цілий ряд підписів та узгоджень, а також отримати «добро» обласного об’-єднання. «Так строго контролюють — то й добре”, — скаже хтось з читачів. А лісівники гірко всміхаються, бо в той же час тисячі кращих дерев навколо поліських сіл беруться без будь-якого дозволу. Тому офіційна згода різних інстанцій на рубку сушнякового деревця виглядає сміхотливим фарисейством. Посадові особи постійно говорять про велику увагу до лісовирощування, яке нібито проводиться із дотриманням наукових розробок. З цього приводу мені пригадалася кущова нарада з районними і сільськими керівниками, яка відбулася минулого року в селі Дубечне Старовижівського району. Там, зокрема, говорилося про раціональне використання земель. Тема досить актуальна. На Волині протягом десятиліть заліснювались малопродуктивні землі, а тут, виявляється, не досадили ще тисячі гектарів. Щоб виправити становище, керівництво Старовижівського району навіть довело кожній сільській раді завдання: щорічно створювати по десять гектарів лісових культур. І безробітні, а їх в районі вистачає, разом із лісівниками взялися до роботи. Посадковим матеріалом їх забезпечував «Волиньліс», при цьому деякі держлісгоспи об’єднання в останні роки завозили сіянці сосни аж з Білорусі. Для поліпшення стану ведення господарства, як твердять у лісовому відомстві, всі масиви слід передати в користування державним лісгоспам. Але монополізм ніколи не йшов на користь суспільству. Відомче видання «Лісовий і мисливський журнал» наводить такий факт: 99 відсотків лісів у Швейцарії знаходяться у приватній власності. Середня площа лісокористування в цій альпійській країні становить 1,3 гектара, а об’єм деревини на одному гектарі складає 500 кубометрів. В той же час на Волині держлісгоспи під час рубки головного користування ледь отримують 180-190 кубометрів деревини з одного гектара. Монополіст без стороннього ока завжди має можливість щось «підрихтувати» у звітностях, когось надурити. Візьмемо хоча б лісові пожежі. Сотні гектарів лісів вигоріло тільки минулого року. Особливо великої шкоди вогонь завдав у Камінь-Каширському та Маневицькому держлісгоспах. Спеціалісти стверджують, що компетентні служби приховують справжні масштаби цих лісових трагедій. Селяни ж кажуть, що ліси палять навмисне лісокради. Об’єднання «Волиньліс» — це чисельна когорта працівників, які консультують, контролюють, допомагають лісогосподарським підприємствам, хоч деякі з останніх, як, наприклад, Ковельський держлісгосп, опинилися у дуже важкому фінансовому становищі. Це виглядає дещо нелогічно. Адже скільки всіляких фірм, ділків, прилипал наживається на лісі, сколочує крупні капітали. А самі господарі лісу, якщо можна так назвати низові ланки галузі, живуть у нужді. Сьогодні офіційна зарплата у лісівника надзвичайно низька, але й ту виплачують із затримками. Інженерно-технічний персонал у Волинській області отримує значно нижчу платню, ніж в сусідніх областях, робітники — в три-чотири рази менше, ніж на приватних деревообробних підприємствах. При цьому приватники купують ліс, а держлісгоспи отримують його майже задарма. То чому ж гальмує лісогосподарська галузь? І в той же час верхівка лісового начальства роз’їжджає на дорогих імпортних лімузинах. Керівники лісового відомства дуже часто наголошують, що піклування про ліс — справа всенародна. Але ж суспільство при цьому повинно знати реальний стан справ у цій галузі. Якщо лісогосподарське підприємство заявляє до суду в рік лише два-три позови про відшкодування збитків і винних в розкраданні лісу не знаходять і серед самих лісівників, то зрозуміло, що самовільні рубки часто приховуються. Лісові «погроми» на Волині свідчать якраз про те, що об’єктивна інформація про стан справ нам не відома. Безкінечні розмови про красу волинського лісу затьмарює той факт, що сьогодні крупномірний кругляк дуба можна помітити лише у вагонах, що йдуть через Ковель на Польщу. Одні назви сіл залишилися від волинських дубів: Дубечне, Діброва, Дубове, Передуби... Чи відновимо колись славу знаменитих цуманських дібров? Розкрадання лісів на Волині набуло нечуваного раніше розмаху, а у тому ж Камінь-Каширському районі його вже можна назвати екологічним лихом, на яке чомусь всі закривають очі. Незважаючи на широкомасштабне злодійське вирубування лісу, лісові підприємства щороку звітують, як правило, про декілька десятків кубометрів «зниклої» деревини. Інакше це приверне увагу прокуратури, інших контролюючих органів, викличе незадоволення чиновницької когорти з надбудов-контор, які «прилипли» до лісогосподарських підпри-ємств. Напевно, верхівка лісового відомства просто не зацікавлена в об’єктивній звітності. То як же громада в такому разі можуть допомогти лісу? Ярослав ГАВРИЛЮК.
