Обкладинка Washington Examiner підкорила українські соцмережі: про що ця публікація

Про це пише американський політичний журнал Washington Examiner, який присвятив яскраву обкладинку потенційній перемозі України над режимом Володимира Путіна та її майбутнім перспективам. «Україна після поразки Путіна: стратегія відновлення зруйнованої війною країни», — йдеться в заголовку на палітурці видання.

Текст на цю тему написав для журналу Джеймс Джей Карафано — віцепрезидент Інституту національної безпеки та зовнішньої політики при Heritage Foundation (Фонд Спадщина, стратегічний дослідницький інститут США, який вивчає проблеми міжнародної політики).

Карафано нещодавно відвідав Україну, побувавши серед іншого у Бучі (Київська область). «Україна має майбутнє. І Захід повинен відіграти вирішальну роль у тому, яким буде це майбутнє», — пише Карафано.

Журнал візуалізував його думку, зобразивши на обкладинці постраждалу після всіх жахів війни, але незламну Україну в образі дівчини, яка відвоювала право обирати власні перспективи і перемогла Володимира Путіна (розпластаного біля її ніг).

Українські соцмережі не залишили поза увагою яскраву обкладинку, її публікують українські користувачі Facebook, Telegram та Twitter.

НВ переказує головні тези із резонансного матеріалу Washington Examiner.

 ***

У своєму матеріалі Джеймс Джей Карафано наголошує, що увесь Захід зацікавлений в тому, аби «бачити вільну та незалежну Україну». «Російські апетити не обмежаться Україною. Грандіозний план Володимира Путіна полягає в тому, щоб знову поглинути пострадянські держави, встановити диктаторський контроль над Центральною Європою, побачити розпад НАТО та виведення усієї військової присутності США з Європи. Ці цілі - смертний вирок трансатлантичній спільноті», — переконаний автор головного матеріалу номера у Washington Examiner.

Ці загрози множаться на інтереси Китаю, який виграв би у разі ослаблення та поділу Європи, а також на кривавий рахунок путінської війни в Україні, включаючи тисячі загиблих українців та понад 1 млн насильно вивезених до РФ.

Однак у разі поразки російських військ в Україні її майбутнє — питання не менш важливе, ніж усі попередні події війни, пише Washington Examiner.

«Після всіх понесених Україною жертв та всієї допомоги Заходу було б трагічно побачити, як Україна виграє війну, але програє мир. […] Шлях, що лежить попереду, всіяний викликами, які ми повинні ясно усвідомлювати, аби бути в змозі їх подолати», — пише Карафано.

Він озвучує два такі головні виклики:

• внаслідок кампанії з відновлення України вона має стати стабільною, вільною, незалежною, процвітаючою країною, а не «розламаним, корумпованим, залежним від допомоги кошиком, який є ще вразливішим для російської агресії»;
• питання структуризації допомоги цивільному сектору — першорядне («Платники податків [у CША] повинні бути впевнені, що їхня допомога використовується ефективно і що європейці також вкладають свої рівноцінні частки — в усіх сенсах. […] Конгрес США зобов’язаний забезпечити, щоб будь-яка допомога надавалася відповідально з фінансової точки зору», — пише автор).

Автор матеріалу наголошує, що ще «до того, як прозвучить останній залп цієї війни, почнеться гонка з формування післявоєнного порядку».

З урахуванням цих умов автор матеріалу далі озвучує «три гігантські кроки» до побудови максимального успішного майбутнього післявоєнної України.

Додаткова військова допомога Україні. Карафано нагадує, що основна причина успіху як Західної Європи, так і Японії після Другої світової війни полягала в тому, що вони були «відносно захищеними від внутрішніх та зовнішніх загроз безпеці у процесі відновлення». Аналогічне право має отримати й Україна, адже на сьогодні вона не має твердих гарантій безпеки, які могли б стримати Росію в майбутньому. Навіть гіпотетичне приєднання України до ЄС не дало б таких гарантій. Отже, післявоєнній Україні знадобляться значні обсяги звичайних озброєнь, щоб бути здатною захистити себе.

«Для стримування Росії у мирний час знадобляться величезні збройні сили», — переконаний Карафано. Головними пріоритетами у постачанні такої допомоги Україні після війни були б:

• наявність потужної протиповітряної та протиракетної оборони, здатної захистити цивільне населення та інфраструктуру — лише тоді українці могли б почуватися досить безпечно, щоб повернутися додому, повернутися до роботи та відновлювати економіку;
• поставки далекобійної артилерії та ракет, «щоб українці могли компенсувати перевагу Росії у вогневій потужності «;
• більше бронетехніки для звільнення та утримання територій;
• постійне поповнення запасів озброєння та техніки.

Налагодження ефективної та прозорої гуманітарної допомоги та допомоги цивільному сектору України. Карафано нагадує, що війна вже коштувала Україні половину її економіки. «Немає жодних сумнівів у тому, що для її функціонування будуть потрібні величезні вливання капіталу», — констатує він. Особливим ризиком у цьому контексті він називає корупцію як одну з головних довоєнних проблем України та висловлює сподівання, що за допомогою західного контролю цей фактор у післявоєнному відновленні вдасться мінімізувати. Автор матеріалу також наполягає на активізації зусиль ЄС, а не лише США у цьому напрямку.

Максимальне ефективне залучення самої України до відновлення країни. «Давайте будемо відвертими: народи не „будують« інші нації. Нації відновлюють себе самі», — пише автор Washington Examiner. Він називає вкрай важливими ефективні реформи у сфері управління, проте вважає їх недостатніми. Карафано вказує на ще один важливий чинник — наділення місцевих підрядників і структур, а не транснаціональних корпорацій, повноваженнями та правом вибудовувати курс відновлення країни. «[Місцеві] спільноти повинні мати право голосу у власному відновленні. Ефективне мікрофінансування має вирішальне значення», — робить висновок він.

Автор матеріалу наголошує, що ще «до того, як прозвучить останній залп цієї війни, почнеться гонка з формування післявоєнного порядку».

«Путін, якщо він виживе, плануватиме своє повернення. Україна має побудувати таку Україну, яка здатна захистити себе, убезпечити свою свободу та свої майбутні покоління. Було б нерозумно вважати, що це може статися без допомоги Заходу. Так само безглуздо вважати, що гроші — це все, що необхідно», — наполягає Карафано.

Він переконаний, що повторити план Маршалла другої половини ХХ століття не вдасться, оскільки той план був розроблений для конкретних стратегічних потреб у певний час та в певному місці.

«Нам не потрібен ще один план Маршалла. Що нам дійсно потрібно — так це [новий] план для [України], який не поступається плану Маршалла», — робить висновок автор матеріалу у Washington Examiner.