Святослав та Антоніна Паламар разом 10 років.
«Їх не зламали»: дружина Калини з «Азову» - про зустріч з чоловіком
«Міцно обійняти і не відпускати». Антоніна Паламар каже ВВС, що це перше, що їй спало на думку, коли на початку жовтня вона нарешті зустрілася зі своїм чоловіком, заступником командира полку «Азов», більш відомим за позивним Калина
«Укранське диво»
«Зовні він змінився, усі вони скинули вагу, - каже жінка. - Але по них видно, що їх не зламали».
Святослав Паламар, командир «Азова» Денис Прокопенко (Редіс), старший офіцер Олег Хоменко, в.о. командира 36-ї окремої бригади морської піхоти Сергій Волинський (Волина) і командир 12-ї бригади НГУ Денис Шлега - ці п'ятеро знаменитих командирів оборони Азовсталі уже понад місяць перебувають у Туреччині під особистими гарантіями президента Реджепа Таїпа Ердогана. На відміну від 108 інших азовців, яких теж визволили з російського полону в кінці вересня, вони не потраплять додому до кінця війни - такими були умови обміну.
Антоніна каже, що хлопцям не надто подобається, що тепер вони відсторонені від війни і фронту, але сам факт, що їх обміняли, її чоловік називає «українським дивом наперекір долі». «Всі прекрасно розуміють, що з нами мало статися», - сказав Святослав Паламар у своїй промові, коли йому та іншим командирам, яким дали звання Героїв України, від імені президента вручили ордени «Золота Зірка» у Туреччині, уже в колі їхніх дружин та дітей.
«Він завжди за справедливість і чесність»
Святослав та Антоніна Паламар разом 10 років. Вони познайомилися у Львові в 2012-му, а за три роки перебралися до Маріуполя. «Нас познайомили спільні знайомі, у перший же день у мене було відчуття, ніби я ту людину знаю, наче це моя друга половина, так мені з ним було спокійно і в безпеці», - розповідає Антоніна.
«Все одно для кожного з нас це не кінець, боротьба (України - РЕД.) триває. Немає відчуття, що хух, можна розслабитися».
Вона каже, що її чоловік спокійний, урівноважений. «він завжди за справедливість та чесність».
…Антоніна разом із 6-річний сином усі ці місяці вона чекала чоловіка вдома у батьків на Тернопільщині. «Тут у нас люди більш віруючі, за Азовсталь та хлопців, мабуть, молилися усі, не раз і я зверталася до різних отців. У цьому, знаєте, теж щось є» - розповідає дружина.
Антоніна зберігала спокій. Того дня, коли її чоловіка звільнили, але задовго до цієї вечірньої звістки, вона навіть вирішила поїхати купити новий одяг для чоловіка.
«Я подумала, чоловік повернеться, а в мене немає ні шкарпеток, нічого - мабуть, це було щось підсвідоме», - сміється Антоніна.
Як і більшість українців, вперше про обмін вона прочитала в новинах. Спочатку не було імен, але Антоніна і не чекала списки. «Я була налаштована на те, що їх як командирів останніми відпустять, і мені не вірилося». Але потім, згадує вона, їй подзвонив Святослав і сказав: «Сонечко, нас обміняли».
Після того посипалися дзвінки від рідних, всі плакали, заснути було важко, пригадує жінка.
Два тижні без телефонів
Місто, де утримують командирів, українська влада і сьогодні не називає. Чоловіки чекали ще майже два тижні, перш ніж до них приїхали рідні.
Жінка каже, що не розпитує чоловіка про полон. Знає лише, що їх тримали в одиночних камерах у Москві, вони не знали, хто де є, не могли бачитися, і їх не випускали на подвір'я.
…Їхня зустріч у Туреччині тривала два тижні. Цей час їм не дозволяли користуватися телефонами і будь-якими іншими гаджетами - такими були умови зустрічі, каже Антоніна. «Психологічно це класно - пожити без телефона, це була реабілітація для нас усіх. Найбільше за дітей переживали, бо у них забрали їхні планшети», - сміється жінка.
Зараз Антоніна вже в Україні. Чи буде ще одна зустріч - вона поки що не знає. За її словами, подальше спілкування з чоловіком регламентовано. «Поки вони там, чоловік може телефонувати, але не кожного дня, а раз в три дні, раз в тиждень, їм там уже підключили новини».
Просто так командири не можуть і вийти на вулицю, у них також є охорона.
Такі суворі умови не викликають у Антоніни тривоги, що в Туреччині її чоловіку все ще може щось загрожувати. «Я відчуваю полегшення, що він на зв'язку. Принаймні тепер я знаю, що вони там, до них у Туреччині добре ставляться. Таке враження, що відкрилося друге дихання», - каже жінка.
«Все одно для кожного з нас це не кінець, боротьба (України - РЕД.) триває. Немає відчуття, що хух, можна розслабитися».
