Байден захоплюється українцем, який став світовим рекордсменом зі знищення танків з «Джавеліна»

Коли президент США Джо Байден виступав на заводі в Алабамі, де виготовляють «Джавеліни» та «Стінгери»,  то не просто згадав про українського Героя, а й показав працівникам відеозапис з його інтерв’ю.

За фахом Олександр Петлінський - інженер з ремонту та обслуговування обчислювальної техніки. Однак після початку російської агресії ще у 2014 році пішов захищати Україну. Спочатку воював в «Айдарі», згодом – у 128-ій окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Має кілька поранень. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Удома на Воїна чекає дружина та 4-річний син. Мірє про те, що після війни народять з дружиною ще й доньку, - звісно, Джавеліну.

 Як вдалось стати світовим рекордсменом із вправного використання переносного протитанкового ракетного комплекса «Джавелін» він розповів «Фактам»:

«Повномасштабне вторгнення я зустрів у навчальному центрі на Львівщині, саме вивчав «Джавелін». Прриїжджали американські інструктори, які спочатку дали базу українським, а ті вже нам проводили заняття. Відбувалось це на тренувальному засобі, були макети комплексу у повному масштабі, пускові установки. Один постріл ракети коштує 80 тисяч доларів, тож зрозуміло, чому ми відпрацьовували все на тренувальному засобі.

Не скажу, що це важка техніка, але при роботі з нею ти обов’язково повинен дотримуватись послідовності дій. Ти маєш знайти ціль, потім в кратності її захопити, тоді ракеті задати траєкторію на моніторі. Тобто як вона полетить — прямою чи навісною… Це важка зброя з моральної точки зору, бо ти повинен сісти й дивитись, як у тебе ціляться та стріляють. І ти маєш чекати, поки знайдеш ціль, поки охолоне установка, поки заведеться та зробиш постріл. Це займає певний час…

Однак до березня я воював із гранатометом. Не було мого Javelin. Я звертався до командирів, мовляв, де ж він. У відповідь: «А ти зможеш на ньому працювати?». Відповідав, що на 90% так, все інше сумніви, бо я наживо з нього не стріляв. Комбриг подумав і заявив, що дає установку та три пробних ракети. Якщо буде ефективна стрільба, то будемо типу далі говорити. Ще три ракети привезли на запас. На той момент я єдиний в батальйоні, хто володів установкою. Десь через день-два я вперше застосував протитанковий ракетний комплекс, знищивши три ворожі одиниці. Коли ти під адреналіном і в бойовій ситуації, час летить інакше. Щоб не шокувати людей, нехай це буде за 10−15 хвилин.

 Загалом того дня я шістьма ракетами знищив шість броньованих цілей російської техніки.

 Загалом того дня я шістьма ракетами знищив шість броньованих цілей російської техніки. Почалося все з бою на околиці села. Ми з напарником чекали комбрига у посадці й помітили, як за два з половиною кілометри вийшов російський танк Т-72, за ним інший, а також БМП-3. Думав спочатку знищити задній, тоді легше було б влучити у передній танк. Я бачив, як перша моя ракета підлетіла, після чого влучила згори в моторний відсік танка. Гучний вибух, із люків шугнуло полум’я, екіпаж загинув. Заступник комбата попросив відходити, адже залишатись на місці пострілу — це порушення інструкції, ворог по димному сліду може легко вичислити. Але я попросив у свого напарника ще одну ракету, бо розумів, що якби я втік за 10 секунд, то рота не встигла б змінити позицію… Тому швидко зарядив другу ракету та натиснув «пуск». У БМП здетонував боєкомплект, ціль мені вдалось знищити. Вцілілий танк втік у посадку та звідти намагався дістати нас вогнем. Ми зайняли іншу позицію, я зарядив третю ракету та побачив як на нашу посадку виїхав рашистський броньований гусеничний тягач із зенітно-артилерійською установкою. Я навів на неї Javelin і так знищив третю ціль. Тоді я зрозумів, що це дуже потужна та ефективна зброя, яка в умілих руках творить дива! Після третього пострілу ми з напарником відійшли в сусіднє село за трьома іншими резервними ракетами. Й знову виїхали на рубіж. Знищив знову БМП-3 і танк. Якраз пішов за ракетою, командир був за мною і кричить: «Саня, БТР в посадці!». Думав, що у сусідній. Дивлюсь, а він за 200 метрів… Вилітає на нас, стріляє… Дим, вогонь навкруги. Серед моїх побратимів були поранені. Водій побачив, що відкрита ззаду моя машина, а я саме брав ракету. Він розвернув БТР і спрямовує його на мене. Я встиг перебігти спереду, впав посередині, відкинув установку та дивом його колеса пройшлись за кілька сантиметрів від моєї спини. БТР врізався в мого Mitsubishi Pajero, після того буксував і я чув, як болото падало на мої плечі. Потім ворог переїхав автомобіль і розчавив його. Та почав робити коло, щоб розвернутися. В той момент я схопив ракету й вистрілив. Вона влучила у задню праву частину, відірвавши два колеса. Машина була пошкоджена, але зуміла поїхати в село. Казали, що потім той БТР там і згорів, але підтвердження в мене нема офіційного.

Після того ми відступили далі того села, зайняли оборону в іншому населеному пункті. Важко сказати, скільки часу пройшло, бо ми спали тоді по пару годин. Я знову заступив на чергування і боковим зором помітив, як їде вантажівка, а за нею почала рухатись колона техніки. Доповів побратимам по рації. Командир дав мені дозвіл на ураження пріоритетних цілей. І я зробив ще три постріли — у БМП-3, танк та БТР. Загалом установкою Javelin на одній батареї я зробив дев'ять результативних пострілів: шість у перший день і три — під час останнього бою. Вони підтверджені заступником командира батальйону та моїми побратимами, які стали свідками тих боїв.

Наприкінці квітня до мене на позицію приїжджали журналісти американського видання «Вол стріт джорнал» з перекладачем, вони відстежують використання зброї Javelin в усіх гарячих точках. І, як вони мені повідомили, американські військові не застосовували за один день «Джавелін» шість разів і ще й без жодного промаху. Тож я став світовим рекордсменом. Вони були у захваті. Після виходу публікації завод Lockheed Martin в Алабамі, де виготовляють ракетні комплекси Javelin і Stinger, відвідав президент США Джо Байден. Він виступив із промовою, під час якої розповів про мене. Тоді увімкнули аудіозапис того, що я розповідав. Так про мене почув світ.

 У квітні мене нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Було приємно, але насправді в той момент робив те, що вважав за потрібне. Я воюю не за ордени, а за мирне небо над Україною. Дружина мене підтримує, пишається, але, з іншого боку, страшенно сумує, бо жодна нагорода не зігріє та не замінить обійми рідних».