Днями представники Федеральної митної служби Росії заявили, що на їхнє замовлення до літа буде виготовлений 700-кілограмовий бронзовий пам’ятник герою культового фільму Володимира Мотиля «Біле сонця пустелі» Павлу Верещагіну...
Днями представники Федеральної митної служби Росії заявили, що на їхнє замовлення до літа буде виготовлений 700-кілограмовий бронзовий пам’ятник герою культового фільму Володимира Мотиля «Біле сонця пустелі» Павлу Верещагіну.
Виявляється, для актора Павла Луспекаєва роль митника Верещагіна у «Білому сонці пустелі» стала однією з останніх у житті (він помер 17 квітня 1970 року, за три дні до свого 43-ого дня народження). Перед зйомками фільму у Луспекаєва було ампутовано ступні ніг, але він дав згоду на участь в картині. Для цього йому спеціально виготовили чоботи-протези, які допомагали трохи приглушувати біль під час ходьби. Роль у Луспекаєва в картині спочатку була значно коротшою і він мав інакше загинути в кінці фільму — не в бою з ворогом. Однак під час зйомок режисер, побавши в яку людину-величину перетворюється Верещагін у виконанні Луспекаєва, вирішив змінити фінал. Що з цього вийшло, глядач чудово знає. А фразу «За державу обидно», яку вимовив у фільмі митник Верещагін, повторювало і повторює уже не одне покоління на пострадянському просторі. До речі, під час війни Павло Луспекаєв, уродженець Луганська, п’ятнадцятирічним підлітком пішов у партизанський загін і був у розвідувальній групі, де отримав поранення... Друзі по акторському цеху знали Луспекаєва як веселу, життєрадісну людину з великим почуттям гумору. Він дуже не любив заучувати напам’ять тексти п’єс і частенько говорив фрази від себе. Одного разу драматург Ігнатій Дворецький попросив Луспекаєва перед спектаклем, щоб він усе ж зазубрив текст, на що почув: «Гнате, вибач, я ж не тільки тебе, я самого Чехова Антона Павловича своїми словами граю». А якось акторська група, в якій був Павло Луспекаєв, їхала поїздом на гастролі у П’ятигорськ і запізнювалась на спектакль. Коли поїзд підійшов до перону, стало зрозуміло, що вийти з нього неможливо, — адже натовп пасажирів хлинув у вагон. Тоді Луспекаєв своїм басистим голосом оголошує: «Громадяни, розступіться! Дайте пройти групі пацієнтів із психіатричної лікарні!» Усі оторопіли і дали акторам дорогу. Але через кілька секунд пасажири про все здогадались і почали вигукувати образливі слова. Тоді Луспекаєв знову вимовив «басом»: «Не тих вивели. Справжні божевільні знаходяться у вагоні!» І хоч справжня слава до Павла Луспекаєва прийшла лише після «Білого сонця пустелі» (а знімався він у таких популярних фільмах, як «Голуба стріла», «Іду на грозу», «Республіка ШКІД», «Ніс», «Три товстуни»), сам актор якось зізнався, що перше визнання отримав після участі у короткометражному фільмі «Це повинен пам’ятати кожен» на пожежну тематику в Києві. «Незабаром після цього я переїхав грати до режисера Товстоногова у Ленінград. А тоді саме у місті над Невою крутили якийсь один із перших західних бойовиків і усі артисти бігали його дивитись. А перед фільмом замість кіножурнала крутили саме мій протипожежний «опус». Я там після пожежі, яка виникла внаслідок куріння, прямо пальцем показую в камеру і кажу: «Це повинен пам’ятати кожен!» Ось тут до мене і прийшла популярність. Вранці перед кожною репетицією до мене звертались: «Пам’ятай, Пашка, пам’ятай. До речі, дай закурити».
