Зранку сусідка, ледь стримуючи сльози, ошелешила запитанням:
— Ви не бачили, як убивали мого кота?..
Зранку сусідка, ледь стримуючи сльози, ошелешила запитанням: — Ви не бачили, як убивали мого кота?
Спробувала заспокоїти її, що, може, його загнали кудись собаки, чи й сам пішов погуляти, бо ж пора така… — Ні!— вже не стримувала сліз літня жінка. Я його щойно закопала, він лежав на клумбі під вашими вікнами, а поряд — закривавлена палиця… Якими словами було втішати жінку, в якої, крім кота і тяжко хворого чоловіка, більш нікого нема на цьому світі? І в кого піднялася рука на таке варварство? В інфантильних підлітків чи в якогось п’яного мурла, які рояться тут постійно, відколи нам під вікна спалень «підсунули « кіоск цілодобової дії. Йдеться про вулицю Кравчука в луцьку. І чи відмолимо ми хоч коли-небудь гріхи нашої жорстокості й неотесаності, які вибудовуються у логічний ланцюг: кинуте під ноги сміття — зламане дерево — підпалені кнопки ліфта — вбита тварина — викинута на смітник новонароджена дитина…
