Після зброї взяли до рук пензлі: на Рівненщині захисники малюють картини

«У ребцентрі є хлопці, в яких не працюють пальці та кисті рук. Вони не можуть тримати пензлика, але можуть рухати руками. Вони приходять, ми фіксуємо, примотуємо пензлики їм до руки, і такими інтуїтивними рухами захисники малюють», — розповідає про проєкт арттерапії «Через творчість про біль» очільниця ГО «Обласна ветеранська спілка учасників АТО Рівненщини» Вікторія Шинкаренко. Про це пише «Дзеркало тижня».

  Продовжити свою діяльність у 2023 році громадській організації допомогла перемога в конкурсі проєктів #Варто+Го Українського ветеранського фонду Мінветеранів.

Пані Вікторія — ветеран. З 2014 року жінка активно волонтерила і допомагала українському війську спорядженням, дронами, автівками, а 2016-го сама підписала контракт на службу в армії. Служила у 54 розвідбаті водієм-санітаркою під час евакуації поранених та загиблих. А 2018-го вона мусила завершити службу через травму коліна. Крім того, в жінки почалися проблеми психологічного характеру.

 «У мене були проблеми зі сном, я не могла спати, тому ночами почала малювати. Це мені реально допомогло, і я подумала, що арттерапія може допомогти й іншим хлопцям та дівчатам у процесі реабілітації. Спільно з художницею Аліною Оборською я започаткувала арттерапію у Клеванському військовому шпиталі. Проєкт арттерапії у шпиталі триває вже п’ять років», — розповідає Вікторія.

 «Через творчість про біль» — проєкт, у якому ветерани та ветеранки, захисники та захисниці, члени родин загиблих чи безвісти зниклих воїнів України можуть передати власні почуття та біль через мистецтво.

У Клеванському шпиталі проходять лікування «важкі» поранені, з надскладними нейротравмами — ті, хто втратив руки, ноги, візковики. Художниця Аліна Оборська, яка з перших днів проводить заняття у шпиталі, згадує, що якийсь час команді доводилося вмовляти хлопців відвідати заняття й малювати.

У Клеванському шпиталі проходять лікування «важкі» поранені, з надскладними нейротравмами — ті, хто втратив руки, ноги, візковики. Художниця Аліна Оборська, яка з перших днів проводить заняття у шпиталі, згадує, що якийсь час команді доводилося вмовляти хлопців відвідати заняття й малювати: «Вони переживали певний дисонанс: дужому, сильному хороброму воїну, який ще вчора тримав у руках зброю, пропонують тепер пензлик.

Читайте також:

Але крок за кроком ми допомагали їм, вони побачили результати роботи, почали малювати портрети своїх дітей, коханих, домашніх улюбленців, дарувати свої роботи. Це було дуже зворушливо. І згодом вони стали нетерпляче чекати нас щотижня. Якщо в нас не виходило приїхати, їм це приносило розчарування, смуток».

 Більше про реабілітацію можна читати ТУТ.