Як тобі, тату, в небі літати? Скільки ж роботоньки ще на землі… Журиться гірко горіх біля хати, Промінь останній гасне на склі.
Сад побілили, паску вчинили, Бо ж на порозі – Чистий четвер. Господи, дай же вустам моїм сили Світ сповістити: «Тато помер»…
Так не хотіли… Осиротіли Поле весняне, дорога і ми. Плаче черемха у савані білім, Жайвір розхитує просинь крильми.
Як тобі, тату, в небі літати? Чом же нема бодай стежки назад?! В кого ж порадоньки маю спитати? Як тобі, тат…
На жаль, так буває: найближчі нам люди відходять у найбільші свята. Про це нещодавно ми говорили з ігуменом Арсенієм, намісником Петропавлівського чоловічого монастиря, що на озері Світязь. Його батько пішов у Вічність саме на Великдень. Із церковною хоругвою в руках. Нашу родину тяжка втрата спіткала у Чистий четвер. І хоч минули вже роки, час не лікує болю сирітства.
