Хто мав зупинити стрільця – і чому цього не сталося?

Спочатку про емоції. Я так і не розумію, чому міністр ВС не приніс вибачення за дезертирство своїх озброєних підлеглих, які кинули мирних громадян під кулі вбивці. Це – обов'язок будь-якого керівника системи, що дала збій з людськими жертвами.

Я не розумію, чому після 4 років війни в Нац­поліції все ще є працівники, які не пройшли фронт і тікають лише від звуків пострілів.

Невже не можна організувати ротацію пат­рульних і бойових бригад Нацгвардії?

Я так і не розумію, чому не говорять про покарання тих працівників дозвільної служби, які мали обов’язок вилучити ствол після ряду сутичок та погроз злочинця із іншими людьми.

Як і про відповідальність дільничних, які мали би бити на сполох першими.

Тепер про рішення. На жаль, простих рішень нема.

У 18–19 столітті питання безпеки людей та їх майна було перекладено із самих озброєних громадян на державу. В авторитарних державах при цьому ще й всіляко обмежували наявність будь-якої зброї у людей.

Така система працює все гірше.

У нас вона давно стала ілюзією. Злочинці легко купують будь-яку зброю.

Злочинці легко купують будь-яку зброю.

Громадяни плюнули на корупційні державні процедури і заборони та запаслися колосальною кількістю нелегальних стволів.

Думаю, треба ввести абсолютно спрощену систему реєстрації короткостволів та неавтоматичних довгостволів.

Обмеження – лише за медичними показниками і за контакти з ворогом. За встановлені судом факти асоціальної поведінки або анти­українські висловлювання в соцмережах – скасування дозволу.

Треба також уточнити закон про право використання зброї для захисту життя, здоров'я та майна. Щоб ті, хто відбиває напад злочинця, не мордувалися місяцями в судах чи, тим паче, роками в тюрмах.

При цьому я за те, щоб ця зброя зберігалася по місцю проживання або в бізнес-об’єктах власника.

Вулиця – територія відповідальності поліції.

З високими правами і високою відповідальністю за результат, за який несе відповідальність міністр ВС і його політична сила.

Ми розуміємо, що поліцейський патруль неможливо приставити до кожного кварталу. Патрульних у нас всього 15–20 тисяч.

Значить, треба йти на дозвіл носіння зброї на вулиці іншим професійно навченим людям. В першу чергу – резервістам, учасникам бойових дій.

Ця система добровільних помічників поліції була. Але переродилася в бізнес – інструмент отримання дозволу на зброю.

Хто міг би координувати і контролювати цих людей?

Відповідь лежить на поверхні.

Це – перехід на систему виборних шерифів. З числа тих, кому громада довірить свою безпеку.

P.S.

Остання новина про те, що керівник патрульної служби Євгеній Жуков написав рапорт про відставку, викликає змішані почуття. Добре, що є люди, для яких честь і відповідальність – не порожні слова. Погано, що цим користуються ті, хто має набагато більше підстав для відставки.

Юрій ЛУЦЕНКО, політик, державний діяч, ветеран війни з росією.

Зараз також читають: Батько і син з Волині – Валерій-старший і Валерій-молодший Степанюки – стали на захист України.