ЛЮБЕШІВСЬКИЙ ГОЛОВА ВІДМОВИВСЯ ВІД САНКТ-ПЕТЕРБУРГА

З любешівським головою Петром Хомичем довелося колись познайомитися при розгляді скарги. Згодом у нього виникали ще якісь конфлікти, коли він просив втручання газети. Здавалось, його супроводжували увесь час якісь скандали. Трохи дивували його емоційність, запал, безкомпромісність. Начебто господар селища повинен бути за характером спокійним, виваженим, словом, дипломатом. Адже, як то кажуть, покірне теля дві матки ссе. Не варто голові плодити ворогів, адже знову на чергових виборах екзаменуватимуть люди

Олександр НАГОРНИЙ


Недавно я випадково дізнався, що 1 квітня цього року минуло п’ятнадцять років, як Петро Хомич перебуває на виборній посаді – голови селищної ради. У нього це п’ята каденція, отже, пройшов крізь сито п’яти виборів. Чи багато керівників в області можуть похвалитися таким випробуванням? Суперників, звісно, у нього було менше, ніж у Києві, але завжди вистачало, щоб виловити всі промахи селищного голови.
Отже, виборці Любешова, сіл Заріки та Рудки оцінили не тільки його організаторський хист, але й людські якості — безкомпромісність у боротьбі за порядок і справедливість у селищі. Це з подачі селищного голови стало відомо громадськості області про “нафтопереробні заводи” в Любешові. Ці фіктивні товариства були створені в чорнобильській зоні для викачування бюджетних коштів – мільйонних сум. Гласність посприяла тому, що прикриття зверху не допомогло. Суди не дозволили нахабним ділкам повністю розорити державну казну. Звісно, засудили до умовного покарання лише двох “пішаків”.
Зате Петру Хомичу в ті роки за його публічні виступи, повідомлення в пресі немало попсували крові правоохоронці, місцеве керівництво. Організовували перевірки за перевірками. Відкрито Хомича цькував тодішній голова райдержадміністрації Олексій Шукалович. А тут ще селищний голова викрив його аферу з отриманням квартири для дочки в Луцьку, коли замість добротного будинку було здано державі розвалюху в селі.
Пригадується, як Петро Хомич із здивуванням розповів про те, що на нього складено адміністративний протокол з приводу нібито його корупційних дій працівниками управління СБУ в області. Інший би принишк, а Петро Трохимович відстояв свою честь в апеляційному суді області. Зрештою, силовий пресинг влади нерідко супроводжував енергійного, але занадто гарячого селищного голову. І все ж справедливість перемагала. Він з гордістю тепер каже: “Незважаючи на всі “наїзди”, я жодного суду не програв”.
Пригадую, як збентежений Петро Трохимович зайшов у редакцію і повідомив, що проти нього порушено кримінальну справу, бо він нібито за високу ціну закупив картоплю для дитсадків. І тут прийшла в голову думка: адже газета регулярно подавала ринкові ціни на сільськогосподарську продукцію. Ми переглянули ці матеріали. Після того селищний голова всерйоз говорив, що його врятувала від карного переслідування підшивка газети “Волинь”.
Із здивуванням я дізнався, що за роки незалежності України Петро Хомич не вступив у жодну партію, як його не зваблювали. Це теж, очевидно, давало йому можливість бути незалежним від якогось угруповання. Хоча, наприклад, з багаторічним віце-спікером Верховної Ради, комуністом Адамом Мартинюком селищний голова регулярно зустрічається і знаходить спільну мову. Завдяки своєму відомому земляку любешівці мають газ – були виділені значні кошти з держбюджету на побудову підвідного газопроводу. Під час організації вуличної газопровідної мережі за рахунок громадян Хомичу теж діставалося на горіхи. Хоча людям газ досить дешево обійшовся саме завдяки його зусиллям. Два роки напруженої роботи Хомича та депутатів селищної ради – і в понад двох тисячах будинків і квартир спалахнув голубий вогник.
Тепер селищні депутати взялися за налагодження централізованого водопостачання, благоустрій Любешова. Наступного року сповниться 525 років селищу, про що свідчить писемна згадка. Разом з районною радою, держадміністрацією, усією територіальною громадою оновлюють селищний парк, розбудовують стадіон. Капітально ремонтується вулиця Незалежності, зокрема встановлюються і нові бордюри, і прокладаються тротуари. Особливо радіє Петро Трохимович, що в селі Рудка (належить до селищної ради), де проживали його батьки, вдалося обладнати сучасний медпункт, зробити євроремонт школи, клубу, бібліотеки. Електрифіковано вулиці в селах Заріка та Рудка.
Якось я поцікавився в селищного голови — чи круті авторитети не спокушали його матеріальними благами протягом такої довгої кар’єри? Тим більше, що, як я помітив, селищний голова, маючи малу зарплату, давно їздив на добротних автомобілях. І тут з’ясувалася цікава обставина, яка, щоправда, добре відома в Любешові. Його рідний брат Василь закінчував юридичний факультет університету в Санкт-Петербурзі. До речі, вчився в одній групі з Володимиром Путіним. Тривалий час працював у митній службі Росії. Тепер очолює в місті на Неві філію Московського міжнародного банку. Тож Петро Трохимович завжди відчував плече брата.
Цікавий і такий факт. Донька Петра Трохимовича, яка працює перекладачем в Луцьку, перебуваючи у Санкт-Петербурзі в гостях, отримала від глави наглядової ради “Газпрому” заманливу пропозицію: переїхати у Москву і працевлаштуватися в цьому відомстві. Однак вона не відважилася. А ця кількарічної давності пропозиція була від... нинішнього президента Російської Федерації Дмитра Медведєва. Ось такі приятелі у колишнього поліщука, тепер громадянина Росії Василя Хомича. Брат не один раз пропонував Петру Трохимовичу перебратися в Санкт-Петербург, де він міг би його добре працевлаштувати.
Перебуваючи останній раз в Любешові, я дізнався, що Петро Трохимович розпочав, нарешті, споруджувати власний будинок. Може вже собі таке дозволити. Тим більше, що будується не в елітних місцях Києва чи Луцька, а в рідному селищі. Це чи не єдиний керівник, який охоче сфотографувався біля свого майбутнього особняка. “А мені нічого боятися”, — упевнено і твердо мовив селищний голова.