Благодійний фонд родини Клюєвих «Від щирого серця» здійснив найзаповітніше бажання шести багатодітних сімей із Ковельського та Турійського районів
Благодійний фонд родини Клюєвих «Від щирого серця» здійснив найзаповітніше бажання шести багатодітних сімей із Ковельського та Турійського районів
Україна – держава парадоксів. У будь-якій іншій цивілізованій країні з таким, як у нас, падінням народжуваності багатодітні сім’ї були б на вагу золота. Мали б усе необхідне, найперше – комфортне житло. У нас їм, у кращому випадку, дарували побутову техніку. Хоча, як розібратися, пралку в кредит люди і самі могли б купити. А от поставити хату ніхто не пропонував. Не знаходилося охочих викласти свої гроші за чужий будинок. Держава звалила важку ношу житлової проблеми на плечі самих багатодітних. Кожен викручувався, як міг. Хто не міг – мучився роками
Тамара ТРОФИМЧУК
Багата на нащадків родина Шемейків жила у приватному секторі Ковеля в занедбаному «допотопному» будинку на чотири сім’ї. Десятеро дітей та двоє батьків мали у своєму розпорядженні лише дві кімнати і кухню. Як дванадцять душ могли поміщатися на тридцяти квадратних метрах – залишається загадкою. – Де ж ви там спали всі? – поцікавилася у матері сімейства. - Та тулилися, – сказала Світлана. – У першій кімнаті у нас стояли диван, крісло і стінка. У другій – два двоярусні ліжка і теж стінка. Кожного вечора на підлогу стелили матраци і так ночували. – А їли як? Кухня у вас теж маленька. – У два заходи. Ми тут не тільки харчувалися, а взимку ще й купалися – ванни ж не мали. Далеко не всі великі сім’ї на Волині бідують. Швидше навпаки – багатодітні родини, переважно віруючі, мешкають у хороших будинках зі зручностями, у гаражі мають машину чи навіть дві. А от Шемейки жили дуже скромно. Усе, що було в родині, – то десятеро дітей та віра у Бога. Щовечора, багато літ поспіль, стоячи на колінах, сім’я благала Господа про більшу хату. Вісім років штурмування неба увінчалися успіхом. Одного чудового дня в їхню квартиру зайшли троє незнайомих людей. Представилися: «Приїхали з Донецька від Благодійного фонду родини Клюєвих. Хочемо допомогти вам із житлом». Далі було, як у сні: огляд комісією старої домівки, підрахунки, оформлення документів. І ось уже Світлана з чоловіком стоять біля воріт добротного будинку під «шубою» і чують неймовірні слова: «Незабаром він стане вашим». – Вибираючи житло для родини Шемейків, ми оглянули багато будинків, – розповів заступник міського голови Ковеля Ігор Прокопів, котрий допомагав Фонду «Від щирого серця» реалізувати доброчинний намір. – Зупинилися на помешканні, де було 7 кімнат, гараж, літня кухня, господарські приміщення, город біля хати. Такий будинок коштує 100 тисяч доларів. Гроші вже проплачені, документи оформлені. Старі і нові власники домовилися, що Пасху ще перебудуть кожен у себе, а після свят переселяться. Тоді ж ми вручимо подарунки від влади. *** На фоні тісноти Шемейків інша ковельська багатодітна сім’я Панасюків жила майже в хоромах: мали окремий будинок, але й дітей – аж сімнадцять душ. Однак нашвидкуруч добудований другий поверх годився для нічлігу тільки влітку. В осінньо-зимовий період нагорі ставало вогко, холодно, протікала стеля, замикало проводку, і батьки переселяли свою дрібну челядь на низ. Ніби і неліниві люди були Панасюки, а почати перебудову другого поверху все ніяк не випадало. Тільки призбирають копійчину, як одразу мають видатки: то до школи треба дітей збирати, то хтось захворіє... Ті ж самі особи, які ощасливили Шемейків, навідалися і до Панасюків. Розмова із господарями закінчилася домовленістю: Фонд купує необхідні для будівництва матеріали, а роботи сім’я виконує своїми силами. – Ми такі раді. Дай, Боже, здоров’я тим добрим людям. Сто п’ятнадцять тисяч дають на нашу хату, – тішиться Любов Панасюк. – Довго ми з чоловіком думали, де б то заробити якусь копійку на ремонт. Не вірилося, що буде такий день, коли хтось поможе. А він таки прийшов. Кращі часи настали ще для чотирьох багатодітних родин. У селі Кричевичі Ковельського району незабаром розпочнеться велика будова у братів Кубських. Фонд купує двом сім’ям повний комплект матеріалів: цемент, щебінь, пісок, столярку, віконні блоки, дошки для підлоги, керамічну плитку. Місцева влада виділила Кубським ділянки під будівництво, яке господарі планують вести власними силами за допомогою родичів та друзів. У селі Мочалки Турійського району багатодітна сім’я Котів висловила побажання отримати будівельні матеріали, які вона планує використати для реконструкції своєї домівки. Шостими претендентами у списках значиться циганська родина Юзепчуків із Турійського району. Планувалося придбати їм новий будинок, однак наразі прийнятного житла для цієї родини ще не знайшлося. Але робота не припиняється, пошуки варіантів тривають. *** Така несподівана і така необхідна допомога багатодітним сім’ям Волині прийшла зі сходу України. На четвертому році президентського правління Віктора Ющенка багаті нарешті почали ділитися із бідними. Національна Рада з питань благодійництва оголосила акцію «Зігрій любов’ю дитину». Глава держави звернувся до найзаможніших українців допомогти в поліпшенні житлових умов родинам, у яких виховується десять і більше дітей. Народні депутати Андрій та Сергій Клюєви також підтримали президентську ініціативу. Імена братів Клюєвих в Україні добре відомі. Обоє донеччан – успішні люди в підприємництві і політиці. Андрій Петрович Клюєв працював «паливним» віце-прем’єром попереднього уряду. Фонд Клюєвих приєднався до акції «Зігрій любов’ю дитину», маючи за плечима великий досвід благодійної діяльності на Донеччині. Шість років тому, коли про соціальну відповідальність бізнесу ще мало хто знав, родинний Фонд «Від щирого серця» вже допомагав соціально незахищеним верствам населення, ветеранам війни та праці, воїнам-афганцям, дітям-інвалідам, багатодітним та малозабезпеченим сім’ям. Спонсорував будівництво та реконструкцію православних храмів. Словом, наслідував традиції українських меценатів, які були в моді на нашій землі до приходу радянської влади. А його фундатори намагалися уникати зайвого ажіотажу навколо своїх персон та акцій, вважаючи благодійність справою суто особистою, навіть духовною. *** Хто із читачів купував-продавав квартиру або будувався, знає, яка довга і марудна процедура цьому передує. Представники Фонду отримали справді непросте завдання - вирішити всі організаційні питання за два місяці, розуміючи, як важливо для сімей найближчим часом розпочати будівництво. Став у нагоді набутий на Донеччині досвід. Було укладено тристоронні угоди між благодійною організацією, органами місцевого самоврядування і багатодітними сім’ями. Фонд зобов’язувався надати необхідну допомогу, батьки – використати її відповідно до цільового призначення, місцева влада – сприяти в наданні допомоги та контролювати її використання за призначенням. Загальна сума коштів, спрямованих на поліпшення житлових умов шести сімей, - майже два мільйони гривень. Можна було б зробити для людей ще більше, якби не парадоксальна ситуація з оподаткуванням в Україні: чим щедріший меценат, тим суттєвіші податки йому доведеться сплатити. З приводу завершення своєї місії на Волині дали прощальну прес-конференцію помічник народного депутата Сергія Клюєва Інна Маєвська, представники Фонду «Від щирого серця» Валентина Громовська та Віктор Негреску, досвідчений фахівець у будівельній галузі. Звітуючи перед волинянами про результати роботи, вони повідомили: програма виконана на 90 відсотків, залишилися останні штрихи. У запланований час багатодітні сім’ї отримають хто – ключі від квартири, хто – комплект будматеріалів. Казенний дух державних починань донеччани зуміли витіснити теплом своїх сердець. Щиро намагалися уникати дражливих політичних проблем. Увагу акцентували тільки на дітях: «Ми не розділяємо дітей на наших та їхніх. Всі вони – наші, майбутні громадяни України». Це принципова позиція благодійників. *** Давно вже не випадало розмовляти по телефону з такими щасливими людьми, як ці шестеро сімей. Бесіда з ними – суцільне задоволення. Піднесений настрій без п’яти хвилин новоселів відчувався на відстані. – А що про все це кажуть ваші дітки? – поцікавилася насамкінець. – Що більше не будуть докучати запитаннями, чому в нас така погана хата. Для тих, хто довгий час поневірявся без житла, не існує більшого щастя, ніж мати свій куток. І ми за них по-людськи дуже раді.
