«Я — звичайний селянин і доля моя не гірша, ніж доля усього українського селянства. Селянам завжди було важко. Їм і сьогодні непросто. Хоч тепер не потрібно сіяти льон і доводити його до сорочки, не потрібно дерти лозу та плести личаки»,— пише, завершуючи свою книгу «Вишиванка моєї долі», волинянин Микола Пушкар із с. Домашів, що в Ківерцівському районі...
«Я — звичайний селянин і доля моя не гірша, ніж доля усього українського селянства. Селянам завжди було важко. Їм і сьогодні непросто. Хоч тепер не потрібно сіяти льон і доводити його до сорочки, не потрібно дерти лозу та плести личаки»,— пише, завершуючи свою книгу «Вишиванка моєї долі», волинянин Микола Пушкар із с. Домашів, що в Ківерцівському районі
І все ж цей чоловік, давній автор нашої газети, далеко не звичайний селянин хоча б тому, що є автором книги, перегорнувши першу-другу сторінки якої, вже неможливо відірватися, хоча йдеться у ній нібито про долю однієї конкретної людини, про історію конкретного регіону — Західного Полісся у роки Другої світової війни, про який уже написано чимало. Деяким промовистим деталям, влучним спостереженням та узагальнення мудрого селянина міг би позаздрити і професійний письменник. Видання побачило світ у видавництві «Волинська книга» з ініціативи Ради громадських організацій Волині з прав людини та видрукувана коштом Журавичівської сільської ради, голови обласної ради Анатолія Грицюка та ряду благодійників. Книга цікаво проілюстрована світлинами з домашнього архіву Миколи Пушкаря, з яких проступає історія краю в особах і обличчях. Цікаві вже самі назви розділів цієї книги: «Тернова дорога Ройка Федота — мого тестя», «Ярмарок», «Речі, яких вже нема і не буде», «Про лірників», «Про нашу церкву», «Як я продавав корову», «Історія України очима селянина» та ін.
