Йдучи вранці на роботу, над самісінькою головою почула голосне: «скре-ке-ке». На розлогій вишні узріла незвичну картину: на товстій гілці сидів… іще не кіт, але вже й не кошеня і, прищуливши вуха, не зводив погляду із сороки-білобоки, яка кружляла над ним на відстані простягнутої руки...
Йдучи вранці на роботу, над самісінькою головою почула голосне: «скре-ке-ке». На розлогій вишні узріла незвичну картину: на товстій гілці сидів… іще не кіт, але вже й не кошеня і, прищуливши вуха, не зводив погляду із сороки-білобоки, яка кружляла над ним на відстані простягнутої руки.
Як тільки котик зробив спробу видертись вище, сорока буквально спікірувала на бідолаху і він знову зачаївся на гілці. Враження було таке, що нині не коти полюють за пернатими, а навпаки. Роззирнувшись уважніше, я зрозуміла таку нетипову поведінку сороки. Поряд на високій горобині, яка майже сплелася кроною із вишнею, було гніздо. А в ньому, як і годиться у цю пору, з’явилося крилате потомство, на яке й зазіхав, вочевидь, недосвідчений котик. От сорока його й відганяла. Колега розповіла, що подібним чином ведуть себе і ластівки, які звили гнізда у хлівчику біля корови, якщо туди на свіже молочко завітає домашній улюбленець Мурчик. Подумалось: навіть птахи захищають своїх дітей, а люди інколи просто кидають їх напризволяще у цьому жорстокому світі.
