Повертаючись цими днями з відрядження, у с. Михайлівка Локачинського району побачила кумедну картину: затиснувши у довгому дзьобі чималенький як для його зросту жмут сіна, лелека намагався донести його до гнізда, що виднілося неподалік на стовпі. Оскільки сіно було ще не дуже сухе, то це вдалося птахові лише з третьої спроби. А з гнізда визирали трійко чи, може, й більше пташенят...
Повертаючись цими днями з відрядження, у с. Михайлівка Локачинського району побачила кумедну картину: затиснувши у довгому дзьобі чималенький як для його зросту жмут сіна, лелека намагався донести його до гнізда, що виднілося неподалік на стовпі. Оскільки сіно було ще не дуже сухе, то це вдалося птахові лише з третьої спроби. А з гнізда визирали трійко чи, може, й більше пташенят.
Подумалося, що, мабуть, назріла потреба поміняти малятам «пелюшки», от турботливі батьки й використали те, що в буквальному розумінні під їх ногами валяється. Побачене навіяло невеселі роздуми. Здавалося б, ще зовсім недавно зацікавлено споглядала знайомі лелечі гнізда: чи ж повернулися мої улюбленці з вирію? А вони вже й потомство встигли вивести... Ось так, не встигнеш зогледітися, як і літо понесуть на крилах до вирію. Втім, на календарі лиш останній день весни. І літо, хоч і промайне, як завше, швидко, ще принесе нам чимало тепла і щасливих хвилин спілкування з природою.
