У Ковельській громаді із загиблим Героєм Романом Абрамчуком прощались на шкільному подвір’ї, щоб вмістити усіх, хто хотів віддати йому свою шану

 Провести його в останню путь прийшли сотні людей, в тому числі і голова громади Ігор Чайка, який залишив про це зворушливий допис на своїй сторінці у Facebook:

«Бузок, іриси… цвіт калини…

У Тойкуті вирує травень, а на шкільному подвір’ї сумно дзвенить останній дзвінок.

Вже зовсім останній, прощальний - назавжди…

Так наша велелюдна громада - від старого й до малого - прощалася сьогодні зі своїм Героєм на шкільному подвір’ї села, бо вмістити стільки бажаючих сказати чи вголос, чи серцем добре слово, тепле і тужливе «сину» про загиблого воїна Абрамчука Романа - більше не було де…

А може, школа, яку він закінчував без батьків, які рано пішли з життя - теж хотіла вшанувати свого хорошого учня. Бо про нього директорка - Світлана Володимирівна Жалай, класний керівник - Надія Яківна Карасюк - згадували лише найкраще.

Так хіба матері говорять про дорогих дітей.

І лише з великої шани й поваги стають на коліна.

… Роман загинув 15 травня у боях під Бахмутом. Він був стрільцем-санітаром 2 мотопохітного батальйону військової частини А1302.

Йому було всього 36 років...

Як людина, яка рано зазнала втрати батьків, він виріс на того, хто обожнював уже свою власну сім‘ю - дружину Іру, донечку Сашу.

Його опорою була старша сестричка Тетяна, дядько, допомагаючи якому ще хлопчиком, Рома дуже полюбив автомобільну справу, а справжнім хобі, пристрастю його життя згодом стали мотоцикли.

Тож із вибором професії швидко визначився — вивчився в Оваднівському професійному ліцеї на автослюсаря. Він багато їздив по інших країнах, працюючи водієм-дальнобійником. Але понад усе любив свій край, своє село. Вертався сюди, тож і від війни ховатися не збирався.

І коли був мобілізований, і коли був поранений під Бахмутом, всі його дзвінки до рідних стосувалися підтримки його дружини та доні….

За них, за кожного із нас й поліг Роман Абрамчук. Тепер назавжди - наш Герой. Ангел, який охоронятиме нас із небес.

… сьогодні на прощанні його друзі й однокласники кілька разів згадували, яку веселу мав вдачу.

І любив казати: «Давайте будемо співати, давайте жити, як наші предки, наші діди».

Щиро. Віддано і так, щоб увесь світ захотів сказати своє дякую і прощай, коли брама цього світу закриється назавжди.

Вічна пам’ять і незгасима слава Герою!

Слава Україні!».