Літній вечір поволі опускається на землю... Мерехтливі сутінки огортають дерева, будівлі і копри шахт, що створює щораз іншу, фантастично-таємничу картинку...
Алла ЛІСОВА, власний кореспондент
Літній вечір поволі опускається на землю... Мерехтливі сутінки огортають дерева, будівлі і копри шахт, що створює щораз іншу, фантастично-таємничу картинку.
Вкотре повертаюсь звичною дорогою до рідного міста і споглядаю величну будову майбутнього промислово-енергетичного гіганта Нововолинська — шахту № 10, яка народжується у страшних муках впродовж майже 20 років... Кілька кілометрів — і на горизонті з вечірньої туманної імли виринають обриси терикона колишньої шахти № 2, і зовсім поруч вечірню тишу пронизують гомінкі звуки ветерана шахтарського краю — шахти № 1, яка не здалась і, попри сумні прогнози, повноцінно живе. Шахти — як люди... Вони народжуються, досягають свого розквіту, потім йдуть на спад і, вичерпавши запаси своїх надр, помирають. Але кожну шахту, яка передчасно йде з життя, як і людину, довго і болісно оплакують. І це — не перебільшення. Саме так було з шістьма нововолинськими. Минулий рік став знаковим для міста шахтарів -волинському чорному золоту виповнилось 60 років. У 2008-ому державне підприємство «Волиньвугілля», завдяки якому вдалося не допустити зникнення з промислової карти України наших шахт, відзначатиме десятиріччя свого створення. Чи є підстави святкувати цю дату? За півріччя нинішнього року нововолинські гірники видобули 278 тисяч тонн палива, додавши у порівнянні з аналогічним періодом минулого 51 тисячу тонн. Та цього виявилось недостатньо — шахти перебувають у складній фінансово-економічній ситуації. Але що можете вдіяти ви, шахтарі, які щодня спускаються на глибину 300 метрів, ризикуючи життям? Доки ви стоятимете у чергах за роздробленою на проценти зарплатою? Доки існуватиме це ганебне явище — заборгованість кровно зароблених? Канули в Лету ті часи, коли нововолинські гірники «гриміли» на всю країну, видобуваючи за рік рекордні 4,6 млн. тонн вугілля. За 55 років існування волинських шахт, завдяки яким виросло нове місто, видано на-гора майже 130 млн. тонн вугілля. Але і тепер 4 вугільні підприємства — це більш як 4 тисячі робочих місць, майже 20 тисяч членів шахтарських сімей, розвинена інфраструктура міста. То чому наші державні мужі на таке не зважають, тримаючи у невіданні, напрузі шахтарські колективи? Аргумент один: у державі на збиткові підприємства не вистачає грошей. Але чому ніхто з посадовців не зустрінеться з вами і віч-на-віч не скаже, що буде завтра з шахтами, які стали вашими другими домівками? На сьогодні ж не вироблено чіткої програми з даного питання. До вас лише доходять чутки, що такі шахти, як нововолинські, вже поставлені в лоти на приватизацію. А надра ж то — державні... В чиїх руках вони опиняться? Чи не перетворитесь ви в таких собі експлуатованих рабів, про безпеку яких ніхто з новоспечених магнатів не збирається навіть думати? Як відомо, щороку по кожній шахті захищається державна програма. І що з того, коли вам і далі доводиться латати-перелатувати дідівське застаріле обладнання? Оновлення канатів, кабельної продукції, всього технічного парку залишається лише на папері. Чи доведеться вам працювати на механізованих комплексах сучасного гірничого підприємства, аби могли власним прикладом загітувати своїх нащадків продовжити шахтарську справу? Ви добре знаєте, що нині більше половини тих, хто причетний до видобутку волинського вугілля, — це пенсіонери, регресники... Кому ви маєте передати власні навики, якщо зараз у вузах майже не навчається молодь, яка могла б гідно замінити старших інженерно-технічних працівників підприємства? У той же час і досі заблокованим лежить у парламенті Закон «Про престижність шахтарської праці», у якому передбачені достойні зарплати, зміцнення матеріально-технічної бази як шахт, так і спеціальних навчальних закладів гірничого профілю, аби запобігти катастрофічному старінню галузі... Що можете вдіяти в даній ситуації ви, шановні мої земляки? Остання ваша надія — на профспілки, які рішуче налаштовані не допустити подальшого грубого порушення колективного договору, добиватися пошуку ефективних методів управління вашими шахтами, які ще можуть приносити користь, зрештою, добитися чіткості й прозорості в їх реорганізації. Ви мусите зробити все, аби не згасла у віках назавжди славна сторінка історії Нововолинська як краю шахтарської праці. І щоб остання неділя серпня й надалі залишалася для нововолинців справді найбільшим святом.
