Чому перед столом кожного нашого посадовця має висіти гасло: «У НАТО вступають не армії, а країни»

«Україна не готова до членства в НАТО зараз, у розпал війни. Серед членів Альянсу немає одностайності щодо прийняття України в НАТО зараз. Але Україні потрібно запропонувати раціональний шлях кваліфікації для вступу до НАТО. А поки Україна не в НАТО, США нададуть їй такі гарантії безпеки, як Ізраїлю»,- сказав президент США.

Самміт НАТО має дати Україні відповідь на два питання:

1. Яким саме чином вона вступить до НАТО?

2. Як саме союзники гарантуватимуть її безпеку / допомагатимуть її обороні на час до вступу?

Із заяви Байдена випливає, що відповідь на перше питання – це перелік «кваліфікацій» (умов), а на друге – так званий «ізраїльський сценарій».

Обидві відповіді потребують обговорення.

Щодо умов вступу до НАТО. Для України це питання не просто вирішене – воно вписане в Конституцію у лютому 2019 як обов’язок топ-посадовців держави.

Заява про «кваліфікації» означає, що союзники вирішили піти успішно випробуваним на безвізі шляхом. Визначається скінченний (!) перелік вимог, і після їх виконання запускається механізм вступу. Коли закінчиться «активна фаза» війни.

Під час здобуття безвізу таких умов було 144: від запровадження паспортів із біометричними даними до електронних декларацій для чиновників і політиків.

Україна зацікавлена, щоб і цього разу умови були сформульовані максимально конкретно. Бо досвід «7 пунктів фон дер Ляєн» щодо початку переговорів про вступ до ЄС показує: загальність формулювань веде до різночитань. Влада вже не раз звітувала про виконання усіх семи пунктів, а європейці готові зарахувати заледве два – і мають на то підстави.

Конкретність пунктів допоможе владі подолати спокуси воєнного і післявоєнного часу. Адже так хотілося б декому подовжити марафон, тримати незалежні телеканали в резервації, використовувати суди на власний розсуд, керувати правоохоронцями з офісу президента, цькувати опозицію, коли вона не може відповісти…

Усього цього треба буде позбутися. Бо «в НАТО вступають не армії, а країни» – це треба вивісити перед столом кожного посадовця в Україні.

Обов’язок кожного посадовця перед кожним Воїном – щоб Держава була гідна своєї Армії.

Ця сама логіка має працювати і у рамках «ізраїльського» сценарію гарантій безпеки для України.

Він означає, по суті, продовження надання Україні зброї, технологій і економічної допомоги мірою потреби.

Тут, так само, як і з умовами вступу, питання в деталях.

Складність такого сценарію в тому, що він залежить від майстерності України в його використанні. Тому, що опанував Ізраїль, доведеться навчитись українській владі. І нинішній, і наступній.

Перш за все – реальній єдності у формулюванні і реалізації задач безпеки і оборони. Залучення усіх українських політичних сил, експертів, громадянського суспільства. «Роботи вистачить усім»: і сформулювати потребу, і донести її до союзників, і якнайкраще використати отриману допомогу в Україні. Той, хто спогорда відштовхує допомогу через нелюбов до певних прізвищ – шкодить країні.

Друге – абсолютна і безумовна прозорість усіх процедур залучення і використання як допомоги, так і внутрішніх ресурсів. Ніяких винятків із «Прозорро» для закупівель, у тому числі оборонних. «Косплей» радянських фільмів із вигуками «савєршенно сєкрєтно!» має відійти у минуле. А для справді критичних закритих закупівель є процедури парламентського контролю, перехресного нагляду спеціальних служб.

Третє – не за значенням, а за порядком викладення – зміна логіки ставлення до власної економіки. Це – не «гусак, якого треба общипувати». Це – творець могутності України.

Має бути запроваджена чітка формула оцінки змін у законодавстві:

= Податкові, митні чи адміністративні процедури спрощуються чи ускладнюються?

= Регулювання стає прогнозованим?

= Вкладати інвестиції стає легше, безпечніше і надійніше?

Якщо відповідь на ці питання «Так» – проект проходить. «Ні» – до смітника.

Ми в «Європейській Солідарності» саме так формуємо позицію щодо фінансово-економічних проєктів. Ця проста формула мала б стати на озброєння в цілому в країні.

Нам не обійтися без інвестицій, імпорту технологій, спільних проектів і виробництв. Тут перед нами досвід Ізраїлю, Південної Кореї, Туреччини та наших сусідів у Центральній Європі, як використати співпрацю на користь країні.

Пропонований нам шлях – не найлегший.

Але треба відзначити: успіх на ньому щонайбільше залежить від нас.
…
«І ти колись боролась, мов Ізраїль,
Україно моя».

Ці рядки Лесі Українки часто наводять для ілюстрації розпачу від втрачених Україною шансів. Цього разу шанс на успіх величезний. У Ізраїля вийшло свій шанс реалізувати. І наш обов’язок – скористатись таки своїм.

Ростислав ПАВЛЕНКО, народний депутат України, фракція «Європейська Солідарність».

Читайте також:

= «Сьогодні у Луцьку Володимир Зеленський зустрівся із Анджеєм Дудою (Фото)»;

= «Послухайте, як круто звучить: «Дасть наказ Залужний – будемо в москві!» (Відео)»;

= «Ступив на рідне подвір’я двома ногами: поранений боєць з Волині вчиться ходити з новим протезом».