Катерина Зубчук Вона бачила красу Італії, Єгипту й Америки, але найдорожчими для її серця залишаються волинські поля, поліські села й люди, чиї історії вона записує вже багато десятиліть.
На Волині розшукують журналістку, яка об’їздила пів світу, але досі мріє відкривати для читачів наше Полісся!
Сьогодні свій День народження відзначає заслужений журналіст України Катерина ЗУБЧУК. За її плечима – десятки тисяч кілометрів журналістських доріг, сотні зустрічей, тисячі людських історій і понад 40 років легендарної рубрики «Любить! Не любить!» на сторінках газети «Волинь». Але найбільша її любов – люди, рідна земля і професія, якій вона присвятила життя
Не хвилюйтеся, шановні читачі, наша Катерина Василівна нікуди не зникла! Навпаки – сьогодні їй виповнюється 79 (!) років, а вона й досі готова вирушити у найвіддаленіше поліське село, аби відшукати там історію, від якої у читачів защемить серце…
Є люди, для яких професія стає долею. А є такі, як наша Катерина Василівна, для яких журналістика – це любов на все життя. Без вихідних, без відпусток від людських радощів і болю, без права бути байдужою.
За її плечима – десятки тисяч кілометрів журналістських доріг, сотні зустрічей, тисячі людських доль. І сьогодні, у свої прекрасні 79, вона так само охоче збирається у відрядження, як колись, у молодості. Бо десь там, у маленькому поліському селі, на неї чекають Люди. А їхні історії для неї завжди важливіші за власну втому.
Особлива сторінка її журналістської долі – війна. Катерина Василівна вміє так говорити із Захисниками України, так розповідати про наших полеглих Героїв, що її матеріали неможливо читати без сліз. Бо за кожним рядком – не просто журналістська майстерність, а серце, яке болить разом із материнськими серцями, чекає разом із дружинами, пам'ятає разом із побратимами…
Її матеріали неможливо читати без сліз. Бо за кожним рядком – не просто журналістська майстерність, а серце, яке болить разом із материнськими серцями, чекає разом із дружинами, пам'ятає разом із побратимами…
Можливо, вона так глибоко відчуває чужий воєнний біль ще й тому, що війна колись постукала і в двері її рідної домівки. Її тато воював у лавах Радянської армії під час Другої світової війни. Повернувся живим, але з важким пораненням руки. І хоча донька народилася вже після війни, її страшний слід залишився в родинній історії. Мабуть, тому Катерина Василівна так добре знає ціну людського життя. І так болісно сприймає кожну звістку про загибель українського воїна…
А ще понад 40 років на сторінках «Волині» жила її легендарна рубрика «Любить! Не любить!». Скільки закоханих сердець знайшли в ній пораду, розраду, надію! Скільки людських історій довірили нашій Катерині Василівні! Бо вона знає найголовнішу таємницю любові: її треба берегти.
І сама вона закохана! У рідну «Волинь». У наше неповторне Полісся. У село, де пахне свіжою землею і хлібом. У свій город, де все росте з любов'ю. У квіти, книги, хороше кіно, театр… У кожен новий день, який дарує можливість щось побачити, відчути, пізнати й розповісти іншим.
А ще Катерина Василівна – невтомна мандрівниця! Вона побувала в багатьох країнах світу. Милувалася красою Італії, відкривала для себе загадковий Єгипет, побувала за океаном – у Сполучених Штатах Америки… Скільки побаченого, скільки вражень, скільки незабутніх зустрічей! Та хоч би куди закидала її доля, найкрасивішою для неї залишається рідна Волинська земля. З її сосновими лісами, тихими озерами, поліськими селами й простими людьми, у чиїх долях вона знаходить більше мудрості та краси, ніж у найрозкішніших палацах світу.
Бо можна об'їхати пів світу, але так і не знайти місця, дорожчого за те, де живе твоє серце…
А ще наша Катерина Василівна – неймовірна Мама, Бабуся і Прабабуся! І, мабуть, саме ці три звання для неї дорожчі за будь-які журналістські нагороди. Бо можна написати тисячі прекрасних статей, але найголовніший твір кожної людини – це її родина. Її діти, онуки й правнуки, у яких продовжується любов, мудрість і тепло її великого серця.
Дорога наша Катерино Василівно!
Ми щасливі, що Ви є в нашій редакційній родині. Що можемо вчитися у Вас не лише журналістської майстерності, а й людяності, працелюбності, мудрості та дивовижного вміння не втрачати цікавості до життя.
Від усього серця бажаємо Вам міцного здоров'я, душевного тепла, любові рідних, нових творчих задумів, незабутніх зустрічей і ще багатьох тисяч кілометрів щасливих журналістських доріг!
Нехай квітне Ваш сад, родить город, тішать книги й театральні прем'єри, а діти, онуки та правнуки дарують стільки любові, скільки Ви самі вклали у їхні серця!
Нехай попереду буде ще багато щасливих мандрівок світом, але найрадіснішою завжди залишається дорога додому – на рідну Волинь!
Нехай попереду буде ще багато щасливих мандрівок світом, але найрадіснішою завжди залишається дорога додому – на рідну Волинь!
І нехай якнайшвидше настане той благословенний день, коли Ви поїдете у відрядження не до матері загиблого Героя, щоб записати її сповідь, а до матері живого Захисника, який повернувся з Перемогою!
А головне – залишайтеся такою, якою ми Вас знаємо й любимо: невтомною, небайдужою, щирою, закоханою у людей, у журналістику й у ЖИТТЯ!
З Днем народження, наша дорога Катерино Василівно! Многая літа!
З любов'ю, вдячністю і великою повагою – колектив газети «Волинь».
А подарунком від нас нехай стане ця пісня:
Зараз також читають: Герой з Волині: «Бляха, доповзу до своїх чи вже гранату підривати?»