У ці дні згадують знаменитого Петра Капицю, який має волинське коріння

Петро Капиця народився 8 липня 1894 року в Кронштадті у родині українців, дворянки з роду Стебницьких та шляхтича Капиць-Милевського з Волині. Мати збирала фольклор та вивчала дитячу літературу, батько був військовим інженером.

Про це інформує УКРАЇНСЬКИЙ ІНТЕРЕС.

«В науці, як і в історії, певний етап розвитку вимагає свого генія. Певний період розвитку вимагає людей відповідного складу мислення», – так говорив Петро Капиця – видатний вчений, винахідник та мислитель. Засновник Інституту фізичних проблем (ІФП), один із засновників Московського фізико-технічного інституту, перший завідувач катедри фізики низьких температур фізичного факультету МДУ, лавреат Нобелівської премії.

Петро Леонідович працював у галузі квантової фізики й техніки низьких температур, розробив імпульсний метод виробництва надсильних магнітних полів. Винайшов і відтворив обладнання для охолодження гелію і придумав спосіб зрідження повітря. Його дослідження лягли в основу створення термоядерного реактора.

Петро Капиця народився 8 липня 1894 року в Кронштадті у родині українців, дворянки з роду Стебницьких та шляхтича Капиць-Милевського з Волині.

Мати збирала фольклор та вивчала дитячу літературу, батько був військовим інженером. До гімназії сина відправили в 11 років, шкільна програма була важкою, особливо латина, тому вже за рік Петру довелося покинути цей заклад. Після Капиця навчався у Кронштадтському училищі, яке закінчив із відзнакою в 1912 році.

Подальшу освіту він вирішив здобувати на фізико-математичному факультеті в Петербурзькому університеті, але завалив вступні іспити. Проте наполегливого студента це не зупинило, і він вирішив спробувати свої сили в Політехнічному університеті, куди з легкістю вступив на факультет електромеханіки. Уже з перших місяців Петро проявив себе здібним студентом, ним зацікавився професор Арбам Іоффе й залучив до роботи у своїй лабораторії.

За сприяння наставника Петро поїхав у Шотландію, проте почалася Перша світова війна та йому довелося там затриматися. Повернувся в листопаді й за рік пішов добровольцем на фронт. Його призначили водієм санітарного транспорту, у 1916-му демобілізувався й повернувся до дослідно-експериментальної роботи.

Фахівця-початківця запросили до Рентгенологічного і радіологічного інституту, де й розпочалася педагогічна діяльність Капиці. Абрам Іоффе намагався відправити свого учня на стажування за кордон, проте це було не просто. У 1921-му Петро все-таки виїхав у відряджання до Великої Британії. Там він став співробітником Кавендіської лабораторії, а за кілька місяців працював у Кембриджі.

Тут Капиця вивчав надсильні магнітні поля й проводив експерименти. Першою роботою науковця стало спільне дослідження з Миколою Семеновим, присвячене вивченню магнітного моменту атома, розташованого в неоднорідному магнітному полі. Дослідження вилилося в дослід Штерна-Герлаха.

У 1922 році Петро захистив докторську дисертацію, а в 1925-му став заступником директора лабораторії по магнітних дослідженнях. За 4 роки дослідника призначили членом Лондонського королівського товариства. У цей період Капиця вивчав перетворення ядер і радіоактивного розпаду, розробив устаткування для організації сильних магнітних полів.

Щоб продовжити дослідження науковцю потрібно було повернутися до СРСР. Проте Капиця висунув умову, що матиме можливість за будь-якої потреби вільно виїжджати за кордон. У 1934-му Петро разом із дружиною приїхав у Союз, а коли зазбирався назад до Англії дізнався – британська віза анульована. Виїхати до Великої Британії дозволили лише дружині, і лише з тим, що вона обов’язково повернеться. Самого ж фізика не відпустили, не діяли навіть вмовляння закордонних колег.

Щоб учений не намагався втекти, його призначили очільником інституту фізичних проблем при РАН. Петро, попри розчарування та зневіру до радянської влади, не зміг відмовитися від справи свого життя. Змирившись з неминучістю, запросив із Англії обладнання, на якому працював. Техніку доставили в лабораторію. При академії фізик продовжив вивчення магнітних полів.

Петро Леонідович модернізував турбіну установку, і зріджування повітря стало ефективнішим. Гелій автоматично охолоджувався в детандері (теплова машина для перетворення енергії тиску в механічну роботу під час розширення газу). Аналогічне обладнання використовують на сучасному виробництві у всіх країнах світу. Але головне відкриття, що стало важливою подією в біографії фізика та в науці, виявилося явище надплинності гелію. Відсутність в’язкості речовини при температурі нижче 2 градусів за Цельсієм стало несподіваним висновком. Так з’явилася фізика квантових рідин.

До цього моменту Капиця вже був автором декількох книг і знаменитим ученим. Уряд вирішив залучити його до запуску проєкту атомної бомби, але він відмовився. За це Петра відсторонили від роботи й посадили під домашній арешт на 8 років із забороною листуватися з колегами.

Проте це не зупинило вченого, він на своїй дачі облаштував лабораторію, проводив досліди та ставив експерименти. Отриманні результати лягли в основу дослідження електроніки великих потужностей. Лише по смерті Сталіна Капиця отримав змогу працювати в професійній лабораторії, окрім того йому повернули раніше відібрані регалії академіка.

У ті роки вчений працював над дослідженнями високотемпературної плазми. Висновки вченого лягли в основу створення термоядерного реактора. Фізик вивчав властивості кульової блискавки та гідродинаміку рідини. Але найбільший інтерес для нього представляли мікрохвильові генератори й плазма.

У 1965-му за досягнення в науці Петро Капиця отримав медаль Нільса Бора на урочистій церемонії в Данії. За 4 роки вчений побував у США, а в 1978 році він дізнався, що став нобелівським лавреатом. Премію йому вручили за «фундаментальні винаходи і відкриття в галузі фізики низьких температур».

Ім’я Петра Капиці присвоєно «маятнику Капиці». Це механічне явище, яке показує стійкість поза умов рівноваги. Ефект Капіци-Дірака демонструє розсіювання електронів у просторі електромагнітної хвилі.

За своє життя вчений написав понад три сотні листів до панівної верхівки. Завдяки цьому він врятував чимало науковців від репресій у роки терору. У 1972 році, коли розпочалися гоніння й обговорювалося питання про виключення з Академії Наук Андрія Сахарова, проти виступив тільки Капиця. Він сказав: «Аналогічний ганебний прецедент уже був. У 1933-му фашисти виключили з Берлінської академії наук Альберта Айнштайна».

Петро Капиця не дожив три місяці до 90-річного ювілею. Він помер 8 квітня 1984 року. Похований на Новодівичому кладовищі у Москві.

Мар'яна Шевелєва. УКРАЇНСЬКИЙ ІНТЕРЕС

Читайте також: На Волині громада організовує фестиваль для молоді