НЕРОЗСЛІДУВАНА СПРАВА БОГДАНЧИКА

Через чиюсь байдужість чи непрофесійність йому довелося боротись за життя відразу після народження

— Богданчикові вже третій рік йде. Слава Богу, він здоровий. Тішить мене моє сонечко. А душа ще й досі болить від пережитого під час пологів і в перші місяці після них...
Тамара Улянівна Солоха з села Мукошин Любешівського району і сьогодні не може стримати сліз, розповідаючи про народження своєї третьої дитини, про те, скільки-то довелось лікувати сина. Пологи були важкі. Синочок заважив 5.300! Потрапивши в акушерсько-гінекологічне відділення Тамара Солоха просила, щоб її “прокесерили”. Але черговий лікар, до якого зателефонувала акушерка, дізнавшись, що це треті роди (а попередні були нормальні), обмежився телефонною розмовою. А акушерка, давши якісь дві таблетки, пішла спати, сказавши породіллі: “Якщо будеш відчувати, що роди швидко, то прийдеш і розбудиш”. Лише вранці, коли, за словами Тетяни Улянівни, потуги почали зовсім слабнути, до неї прийшов завідуючий відділенням Едуард Річко.
— Підключили систему, — пригадує жінка, — але погут вже не було. Отоді почалось... З уст лікаря — людини найблагороднішої і святої професії на землі, полилося море брудних слів. Як тільки він мене не обзивав — і “коровою”, і “каракатицею”, звинувачував, що я не вмію родити... Далі я все смутно пам’ятаю. Відчувала, що завмирають ноги, руки, опам’яталася, коли лікар бив мене по щоках, обливав водою. А далі я була “сонечком”, “золотцем”. Він просив мене ще трохи потужитись. Я зараз навіть не знаю, де в мене тоді взялись сили, щоб народити дитину.
Після пологів мене направили в акушерську обсервацію в обласній лікарні, дитину — в обласну дитячу лікарню. Одужавши, я була із своїм синочком. Йому поставили страшний діагноз. Сказали, що можливі важкі наслідки — може не ходити чи не говорити. Я завдячую Жанні Іванівні Мартинюк — завідуючій відділенням патології. Це мені Бог послав такого лікаря. Вона, можна сказати, врятувала сина.
Невдовзі після пологів Тамара Солоха звернулась із скаргою на лікаря та акушерку в обласну прокуратуру.
— Я знала, що затіяла марну справу. Але все-таки сподівалась, що в обласній прокуратурі не залишать без уваги мою скаргу. Її ж спустили, як кажуть, на низи — в Любешівську районну прокуратуру. Мене декілька разів викликав слідчий Шумік. Я знайомилась із поясненням медиків, в яких бачила розбіжності. Але ці розбіжності так і не були з’ясовані, бо скарга, як я зрозуміла, потрапила “під сукно”. Повірте, в перші два роки я не могла добиватись її розслідування: після пережитого, вистражданого — за кожним кроком дитини слідкувала, як могла берегла. А ось це мені трапилась нагода приїхати до Луцька, то я вирішила в редакцію “Волині” зайти. Не хочу, щоб ще хтось так постраждав, як я.
Коли я зателефонувала завідуючій відділенням патології №2 обласної дитячої лікарні Жанні Мартинюк, то вона пригадала свого маленького пацієнта і його маму навіть без історії хвороби. На моє прохання уточнила, що поступив хлопчик у відділення з діагнозом: гострий період натальної цереброспінальної травми з набряком головного мозку...
— Це був наслідок важких пологів, — сказала Жанна Іванівна.— Бо ж і плід богатирський.
Хоч з часу події, про яку йдеться, минуло два з половиною роки, добре пам’ятає свою пацієнтку і завідуючий акушерсько-гінекологічним відділенням Любешівської районної лікарні Едуард Річко. Ще б пак — це були пологи, які “потягли” за собою скаргу в прокуратуру. Таке, за словами Едуарда Петровича, трапилось вперше в його лікарській практиці.
— Жінка просила, щоб їй зробили кесарів розтин, — говорить Едуард Петрович. — Але за медичними показами, на мою думку, якраз кесарити вже було пізно. Можливо, в інших умовах, з участю більш кваліфікованих і досвідчених лікарів і можна було оперувати. Але я не такий висококваліфікований спеціаліст. В мене тільки друга категорія. До речі, перед пологами на прийомі я радив Тамарі Солосі лягти в стаціонар заздалегідь. Вона ж цього не зробила і приїхала вже з потугами серед ночі, коли відійшли води і цим ускладнила пологи.
Едуард Петрович, дізнавшись від мене, що з Богданчиком зараз вже все в порядку — він здоровий, не може зрозуміти, чому жінка “ворушить старе”. Тим більш йому дивно, що вона робить з нього якогось грубіяна.
— Не грубіян я. Може, в екстремальній ситуації і сказав щось “не те”, але це аж ніяк не означає, що хотів образити породіллю. То були незвичайні пологи — народилась дитина-гігант. У шоці була жінка. Своєрідний шок пережив і я. Тим більш, що особливого досвіду не мав — в 1995 році після інтернатури відразу був призначений завідуючим відділенням.
— А не було такого, щоб ви сказали вже після пологів Тамарі Солосі: “Жіночко, якщо я тебе образив, то вибач”?
— Після пологів і скарги не було. Поки жінка була в нас у відділенні, вона під час обходу жодного разу не висловилась про своє незадоволення.
Тамара Улянівна просто не знала ще про діагноз, який поставлять її синові в обласній дитячій лікарні. Не знала, скільки-то доведеться лікувати Богданчика і вимолювати у храмі йому здоров’я.
— Цей конфлікт, — каже Едуард Річко,— “з’їв” мені трохи нервів, але я й зараз не бачу, що зробив якусь помилку.
Тим часом в районну прокуратуру Тамара Солоха поскаржилась якраз на “неправомірні дії лікарів при пологах та отримання сином ускладнення”. Зареєстрована скарга була 24 квітня 2001року. У графі про наслідки перевірки — жодної відмітки. По суті, в прокуратурі не залишилось і сліду від скарги та матеріалів, зібраних у зв’язку з нею. Прокурор Любешівської районної прокуратури Андрій Кучер, який на цій посаді з червня нинішнього року, дізнався про скаргу, коли я зателефонувала йому напередодні відрядження. Він вже третій прокурор в районі за два з половиною роки. Давно нема тут і слідчого Шуміка, який зараз працює в Маневичах і який розслідував скаргу Тамари Солохи.
— Я зв’язався по телефону з Шуміком, — говорить Андрій Андрійович, — щоб “знайти кінці”. З’ясувалось, що всі матеріали по скарзі Тамари Солохи були направлені в обласне бюро судмедекспертизи.
— Але ж це вже третій рік йде, а результатів експертизи прокуратура так і не одержала? — дивуюсь.
— Я допускаю, що, на думку експертів, в даній справі нема нічого серйозного, — розмірковує прокурор, — і через наплив іншої роботи (щодня якісь вбивства, згвалтування, різні тяжкі злочини) її було відкладено, як другорядну.
До речі, в розмові з жінкою під час зустрічі в редакції я дізналась, що слідчий обіцяв їй очну ставку з лікарем для з’ясування деяких обставин, але до цього так і не дійшло.
— Про очну ставку не могло бути й мови, — каже прокурор Андрій Кучер. — Очна ставка — це вже слідча дія у випадку порушення кримінальної справи. Тут же кримінальна справа не заводилась. Слідчий міг просто звести обидві сторони, як кажуть, для себе — для усунення, наприклад, протиріч у поясненнях. Але це не для протоколу. Це вже більш не правова, а моральна сторона.
Здається, ось ця “моральна сторона” і найважливіша в даній ситуації. Вона могла б “розрядити” конфлікт. Здається, жінці було б легше на душі навіть тоді, якби працівник прокуратури роз’яснив, що лікар стовідсотково правий. Але ж скарга просто не розслідувана. І Тамарі Солосі, вчительці з далекого поліського села, боляче втричі від такого зневажливого ставлення до її особи.
Сьогодні, коли з Богданчиком все добре, вона не може заспокоїтись ось цим: “Хто я для прокурора?”. Тому й приїхала в редакцію. А як сказав прокурор Любешівської районної прокуратури Андрій Кучер, коли підключиться “Волинь”, то, може, і результати експертизи вдасться одержати.
ерина ЗУБЧУК.