Не знаю, хто й коли запровадив термін «мала батьківщина» стосовно місця, де народився, але, як на мене, то термін цей зовсім не відповідає суті, наповненості поняття. Бо як можна наректи «малим» найдорожче? Те, що завжди з тобою, — від народження й до останньої земної стежки...
Не знаю, хто й коли запровадив термін «мала батьківщина» стосовно місця, де народився, але, як на мене, то термін цей зовсім не відповідає суті, наповненості поняття. Бо як можна наректи «малим» найдорожче? Те, що завжди з тобою, — від народження й до останньої земної стежки.
Для мене це – мої Локачі із древнім Підзамчям, легендарною капличкою на місці загибелі 300 бранок-волинянок, які не захотіли скоритися татарській неволі, мелодійним щонедільним дзвоном Свято-Миколаївської церкви, таємничими, ще не дослідженими підземеллями і тихоплинною річечкою Лугою, котра, проте, ще у позаминулому столітті носила грізне чоловіче ймення Луг. А ще – люди, дорогі мої локачинці, далекі й близькі, родичі й сусіди, однокласники і просто земляки, котрі, як і я, носять у серці оте найдорожче і незабутнє. Сьогодні Локачі й локачинці відзначають 500-ліття першої писемної згадки про них у древньому літописі. Із ювілеєм, моя велика мала Батьківщино!
