Мало не щодня, їдучи у маршрутці, пригадую сатиричний віршик, який чула в дитинстві: «У трамваї переповненім Сашко з м’ячем сидить, а біля нього згорблений старий дідусь стоїть»…
Мало не щодня, їдучи у маршрутці, пригадую сатиричний віршик, який чула в дитинстві: «У трамваї переповненім Сашко з м’ячем сидить, а біля нього згорблений старий дідусь стоїть»…
Хоч написаний він кілька десятиліть тому, актуальності не втратив. От хіба що замість «Сашка із м’ячем» сидять лоботряси із навушниками і гадають, що відгородилися від усього світу. І що їм до того, що поряд стоїть вагітна, ось-ось народжувати, жінка, чи згорблений ветеран із паличкою, чи бабуся з кількамісячною онучкою на одній руці й важкою сумкою в іншій. У згаданому вірші Сашка запитують: «Чи вас у школі вчать, як місце дати старшому, як старших поважать? – Та вчать, — Сашко відказує, але у дану мить розпочались канікули і нас ніхто не вчить». Канікули, схоже, затягнулися… Окрім того, переконана, що школа повинна лише закріплювати ті позитивні моральні правила, про які дитина має почути в сім’ї. І не лише почути, а й побачити, адже процес виховання відбувається не так словами, як власним прикладом. А поки що моя знайома, рафінована інтелігентка пенсійного віку, поступившись місцем у маршрутці жінці із загіпсованою рукою, сказала молодій двадцятилітній дівулі, що навіть не подумала піднятися: — А ти, дитинко, посидь, посидь, бо ж як підеш на пенсію, то ще настоїшся…
