«Банк — це місце, де вам позичать парасольку в ясну погоду і зажадають її назад, якщо почнеться дощ»,— казав один мудрий чоловік, коментуючи кредитний бум останніх років...
«Банк — це місце, де вам позичать парасольку в ясну погоду і зажадають її назад, якщо почнеться дощ»,— казав один мудрий чоловік, коментуючи кредитний бум останніх років. Думалося: відстав від життя, он в Америці всі живуть в борг. А потім в Інтернеті з’явилася інформація про те, що 92 відсотки американців втратили сон через фінансову кризу, через заборгованість за кредитними картками, неспроможність виплатити кредит за будинок... Дослідження проводили 6—17 жовтня по всій території США. Тоді ще нас, українців, представники влади, деякі експерти й аналітики запевняли, що боятися нічого, вплив світової кризи на Україну незначний, оскільки фондовий ринок у нас ледь розвинений, ми мало інтегровані у світовий фінансовий ринок.
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
Але не пройшло й два тижні, як стали втрачати сон і наші співвітчизники: кошти на депозитах у банках “заморозили”, гривня стрімко стала знецінюватися. Поява на табло в обмінниках цифри сім (саме стільки гривень в один прекрасний день став коштувати долар), напевно, була потрібною для того, щоб шість вважалося гарним курсом і населення менше обурювалося. У знеціненні гривні, в тому, що банківську систему України почало лихоманити, керівництво Нацбанку, Асоціації українських банків спочатку звинуватило пресу і населення, мовляв, засоби масової інформації роздули паніку, а люди піддалися ажіотажу і кинулися забирати депозити. У відділеннях комерційних банків тепер виховують “несвідомих” вкладників. — Підніміться на третій поверх до начальника, він хоче з вами побесідувати,— скажуть вам у відділі обслуговування депозитів, навіть якщо термін дії вашого договору з банком минув напередодні і ви заздалегідь повідомили, що маєте намір зняти із вкладу свої гроші. — Та про що там бесідувати, сума, як на теперішні часи, скромна, якраз на нове зимове пальто,— пробуєте впиратись, бо ж якщо комусь так хочеться з вами бесідувати, то хай би сам потрудив ноги. — Ось у Помаранчеву революцію усі ми були патріотами, а тепер про державу не дбаємо, кожен тільки за себе переживає, — совістить вас керівник підрозділу банківської установи, хоч і закон, і навіть сумнозвісна постанова НБУ про “замороження” депозитів на вашому боці. Історія зовсім не надумана, а, як кажуть,— “з пережитого”. Що вже тоді доводиться вислуховувати людям, які оббивають пороги, щоб достроково розірвати депозитні договори, бо терміново необхідні кошти на лікування, на якісь інші нагальні потреби. Ні у США, ні в Європі, де панує фінансова криза, не додумались “заморожувати” вклади. У нас же — звичне діло вирішувати всі проблеми за рахунок простих людей. Правдами і неправдами у жовтні клієнти все ж забрали з банків понад дев’ять мільярдів гривень. Важко простому смертному перейматися турботою про банківську систему держави, якщо сама держава, її уряд, Національний банк палець об палець не вдарили, щоб запобігти кризі. Нас вперто відучували від думки, що впевненим у завтрашньому дні можна бути тільки тоді, коли живеш своїм коштом. Жити в борг — стало звичним явищем для всіх, від Кабміну до рядових громадян. Непогода на світовому фінансовому ринку висвітлила наркотичну залежність від зовнішніх запозичень. Відомо, що рівень зовнішнього боргу України (комерційного, банківського, урядового), по відношенню до ВВП досить високий — приблизно 60 відсотків. Левова частка його припадає на приватний сектор. Деякі корпоративні позичальники брали великі кредити на короткий термін — два—три роки — в надії згодом рефінансувати борги. Однак, світова криза закрила таку можливість, тому тепер компанії мусять погашати борги власними силами, а на ділі це часто означає: за рахунок працюючих. Уряди України, що Віктора Януковича, що Юлії Тимошенко, раз по раз “вкидали” в економіку гроші, обіцяні на виборах, але не забезпечені розвитком вітчизняного виробництва. Ми звикали жити не на зароблені кошти, не по кишені. Отримані соціальні виплати люди в основному витрачали на придбання імпортних товарів. Розвиток вітчизняного виробництва віддали на відкуп новоспеченим власникам підприємств, які дбають в першу чергу про свої прибутки. Як свідчить статистика, минулого місяця промислове виробництво в Україні скоротилось порівняно із жовтнем 2007 року на 19,8 відсотка. Сьогодні уряд ламає голову, як врятувати українську металургію, вживає заходів для стабілізації ситуації в цій галузі. Цікаво, що за результатами 2007 року практично всі металургійні гіганти — високоприбуткові компанії. Чому ж їх власники, зовсім недавно отримуючи надприбутки, не думали про нові енергоощадні технології, осучаснення виробництва, здатність випускати конкурентоспроможну продукцію? Не справились — продавайте підприємства більш ефективним власникам. Чому ж за прорахунки олігархів повинна розплачуватися держава? У сільському господарстві криза триває понад десятиліття, там теж зараз проблеми з поверненням кредитів через падіння цін на зерно, а тому і селу потрібна підтримка. Захиталася в останні місяці будівельна галузь, зупиняються підприємства машинобудування. Прогнозують, що вже до кінця року безробітними стануть більше мільйона людей. За прогнозами Міжнародного валютного фонду в 2009 році темпи росту української економіки сповільняться з нинішніх семи відсотків за рік до 2,5 відсотка. І темпи росту номінальних доходів українців зменшаться більш як удвічі. Ми ще не готові усвідомити, що це — неминучість. Хоча багато хто уже відчув на собі холодний подих кризи. — Ось ви писали, що вигідно користуватися банківськими кредитами. Дочка взяла кредит на придбання квартири, а тепер хоч в петлю лізь, усією сім’єю стягуємося, щоб його платити. А як дочку з роботи скоротять, що тоді буде?— нарікала одна з наших читачок, проклинаючи рекламу кредитування. Справді, навесні, після маніпуляцій з курсом валют, з газетних сторінок, з екранів телебачення людям втовкмачували: “Зберігайте гроші в кредитах”, “Жити в кредит вигідніше, ніж заощаджувати”. А тепер розрадити жінку нічим. Доводилося чути пропозиції на державному рівні про підтримку комерційних банків, щоб захистити їх від банкрутства. А от про конкретну допомогу населенню, що набрало довгострокових валютних кредитів і тепер не може виборсатися з банківських лабет, говорять значно рідше. За результатами соціологічного дослідження, найбільша кількість людей, які виплачують довгострокові кредити на авто і нерухомість, віком 30—39 років. Найактивнішими користувачами споживчих кредитів (19 відсотків) є молодь 20—29 років. Різке подорожчання долара особливо ускладнило становище тих, хто брав кредити у валюті. А довготривалі кредити у валюті становлять 60 відсотків від загального обсягу кредитів, виданих фізичним особам. Ось і доводиться тепер пожинати плоди лихварської кредитної політики наших банків. Тут мимоволі згадаєш народну мудрість про те, що позички на боржниках верхи їздять. В останні роки споживацькі апетити наших людей значно зросли. Хочеться мати все — і відразу. А ось споживацька дисципліна дуже кульгає, не завжди вміємо рахувати, планувати свій бюджет. Кажуть, коли у США почали підвищувати ціни на пальне, то американці за рік проїхали на 17 мільярдів кілометрів менше. Хоча для них автомобіль — основний засіб пересування. У нас теж не раз різко зростали ціни на пальне, але автомобілів при цьому на дорогах зовсім не меншало. Не меншає й тепер відвідувачів у барах, ресторанах, нічних клубах. Стабільним залишається і рівень продажу авто класу “преміум”, які для рядового українця чи до кризи, чи під час неї — однаково недоступні. Показушний шик — головна риса наших скоробагатьків, бізнес яких базується на одному — аби урвати, забезпечити себе і своїх нащадків до десятого коліна. Напевне, щоб у нас виробилася адекватна культура споживання, гідність і порядність у вмінні заробляти й витрачати,— потрібне не одне десятиліття. Розумна податкова політика, чесні правила гри, однакові для всіх,— неодмінна умова справді ринкового суспільства. Але про це держава дбає мало. Чого ж дивуватися, що прості люди спокусилися банківськими кредитами, в надії розбагатіти сьогодні, а розрахуватися — як Бог дасть? Нині банки майже повністю припинили кредитування і фізичних, і юридичних осіб, що згубно впливає на економіку. Через дефіцит коштів кредитна політика буде жорсткою і наступного року. Плани антикризових дій в державі розпливчасті, неконкретні, нема єдиної цілісної економічної політики, бо нема єдності на владному олімпі. На загальнонаціональній антикризовій нараді Президент запропонував п’ять принципів порятунку української економіки: преференції національному виробнику, підтримка експорту, максимальне скорочення непродуктивних витрат, соціальна відповідальність і державницька позиція політиків. Стурбовані тим, що політики, задля задоволення своїх амбіцій, маніпулюють свідомістю людей, виступають з популістськими заявами з приводу кризи, і медики. Так, Всеукраїнська громадська організація “Український медичний союз” у зверненні до політичної еліти України застерігає, що формування у людей відчуття невпевненості, безпорадності, безперспективності призводить до зростання захворюваності серед населення, руйнує здоров’я українців. За останніми соціологічними даними Київського інституту проблем управління імені Горшеніна, 30 відсотків українців під час економічної кризи збираються економити на одязі, продуктах харчування. Криза вдарить по найбідніших, і це серйозна проблема. Але є тут і позитивний момент. Можливо, вкотре переживши важкі часи, влада і народ нарешті порозуміються. Усвідомлять, що підвищення рівня життя людей неможливе без розвитку виробництва, створення нових робочих місць, сучасних технологій, які дадуть нам змогу продавати за кордон свої товари, замість того, щоб вивозити сировину і постачати Європу дешевою робочою силою. Можливо, криза змусить нас задуматися, як важливо розраховувати на власні сили і жити власним коштом.
